В народній пісні розкриваються перед очима нашими квітучі пейзажі України. Зеленіє вся країна, повита красою. Ми начеб то на власні очі бачимо, як тече вода з-під явора, як стоять, мов сторожа, гнучкі та високі тополі, що нагинаються від вітру. Бачимо зелені кучеряві дуби, що стоять, мов ті козаки кремезні, або діди високочолі. Милуємося краєвидами, де "вітер над водою гнe з вербою червону калину". Прислухуємося в чудовій "Причинній" великого Кобзаря України, як "ясен раз-у-раз скрипів...".
А далі — поза лісом — по степу, котить вітер буйнесенький перекотиполе і біжить воно, біжить, наче теє руде ягняточко. "На горі василечки сходять, під горою барвінок хрещатий послався", "при битій доріженці яра рута зійшла", а "в полі нивка — кругом материнка".
З'являється перед моїми очима українське село на моїй далекій батьківщині. Садок вишневий коло біленької хатки, уквітчаної "і любистком, і клечанням". Цвіте рожа — та сама, улюблена в Україні рожа, якій так зрадів на чужині, на острові Кaпpі, Михайло Коцюбинський, що, знявши капелюха, чемно привітався з нею, з милою українською землячкою. Поруч неї — лілея-снігоцвіт, що присвятив їй Шевченко такі зворушливі вірші...
За садком простяглися городи. Там у доброго господаря "капуста головата", там "гарбуз ходить по городу, питається свого роду", там "зродив пастернак, а петрушку криши в юшку". Тут і "хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький"... А в недбайливого господаря "на городі буркун родить" і сохне на тичині, не розвивається хміль зелений.
Край села, ген-ген, де річка тече невеличка, "увечері хитається очерет", "вiтep шепче з осокою", щось "в осоки питає". Над ставком, у кінці греблі, верби зеленіють, шепчуть густі лози, гнуться тополі широколистні...
Як чудово, з якою, сказали б ми, докладністю українська народна творчість зображає фльору нашої батьківщини, перелічуючи всіх її найхарактерніших представників. Зображає вона й усі властиві Україні рослинні угрупування — темний ліс, гaй густесенький, зелений луг, степ широкий...
Не випадково перші мiсця займають в народніх піснях дуб, тополя, явір, ясен, верба — найбільше поширені в нас деревні породи. Порівнююче мало, в усякому разі значно менше, ніж у російських піснях, згадується за березу (хіба лише "під білою березою козаченька вбито"). Липа в українській народній поезії майже не фігурує, таксамо, як і граб. Зате дуб у наших піснях займає почесне місце.
Тонко відчуває наш народ і екологію, цебто оточення, в якому переважно перебуває та чи інша рослина. Якщо мова йде про "червону калину", то вона неодмінно або "над водою пишається", або "при долині". Як ромен, то цвіте він на горі. Шляхи тереном заросли. Бур'ян колючий, будяк, реп'ях і кропива — їм місце під тином, бо є вони, як скаже ботанік, рудеральні бур’яни, рослини смітників. "Тирса з осокою в яру чорніє під горою". Запашні чорнобривці — культивують не тільки по квітниках. Народня пісня співає: "там на нивці чорнобривці, там я їx посіяв".
Спостережливість, влучність епітетів, якими нагороджує народ своїх коханих представників зеленого царства природи, зробила б честь і фахівцям-ботанікам. Дуб — справді "зелений і кучерявий", барвінок — і хрещатий, і стелеться низенько, тополя — гнучка, висока, струнка. Червона калина справді "сміється, як дівчина-дитина". А скільки є краси в побажанні маленькій Мар'яні: "рости, мов маковий цвіт" — той сам маковий цвіт, якого так любить народня поезія, що навіть долю розпитує: "Чи край моря по долині диким маком ти цвітеш?".
В усіх українських піснях відбивається та щира любов, що її народ наш відчуває до зеленої рослини, до різнобарвної запашної квітки, любов, яку він зображає й у піснях, і у візерунках вишивок і в мистецьких яскравих килимах... Xіба не любов'ю продиктована пісня, що ніжною тугою сумує за зів'ялим барвінком: "шкода того барвіночка...". Та сама любов до прекрасного спричинилася до того, що в Україні гостинно прийнято такі чужі для нас рослини, як чорнобривці, красолі, кручені паничі, що в скорий час стали в нас всенародними улюбленцями...
І так хочеться наслідувати приклад Коцюбинського і доземно вклонитися чарівним квіткам, емблемам далекої батьківщини — рідної квітучої України нашої.
Краківські вісті
28.01.1944