Європейський дім у вогні

Європа в небезпеці.

Звідусіль звучить критика, зневага і відречення.

"Доста будувати Європу! Відшукаймо «душу народу»! Знайдімо нашу «втрачену ідентичність» — яка часто існує тільки в уяві демагогів, — такою є спільна програма популістських сил, що заливають цілий континент.

Атакована зсередини лжепророками, упоєними ресентиментом і впевнених, що прийшов їхній час, покинута іззовні двома великими союзниками — по ту сторону Ла-Маншу і по той бік Атлантики, — які в минулому столітті двічі рятували її від суїциду, беззахисна перед все нахабнішим втручанням хазяїна Кремля Європа яко ідея, воля і символ розвалюється на наших очах.

Власне в такому токсичному кліматі в Європі пройдуть у травні парламентські вибори, які – якщо нічого не зміниться, якщо нічого не стримає хвилі, яка пучніє, і яка наростає, і яка піднімається, якщо не заманіфестує найближчим часом на цілому континенті новий дух опору, – можуть стати найбільшою катастрофою з усіх нам знаних: перемога руйнівників, ганьба тим, хто все ще вірить у спадщину Еразма, Данте, Ґете і Коменського, презирство до інтелекту і культури, вибух ксенофобії та антисемітизму, катастрофа.

Ми, що нижче підписалися, – серед тих, хто відмовляється змиритися з цією назріваючою катастрофою.

Ми зараховуємо себе до європейських патріотів — численніших, ніж прийнято думати, але часто зрезиґнованих і мовчазних, — які розуміють, що по трьох чвертях століття після розгрому фашизму і по тридцяти роках після падіння Берлінської стіни шикується нова битва за цивілізацію.

І пам'ять європейців, віра в цю велику ідею, нами успадковану і бережену, впевненість, що єдино ця ідея мала силу підняти народи Європи понад себе і понад їхнє непримиренне минуле й матиме гідність запобігти приходу нового тоталітаризму з притаманним йому нещастям темних століть, не дозволяє нам здаватися.

Звідси це запрошення до пориву.

Звідси цей апель до мобілізації перед виборами, які ми відмовляємося віддати цим гробарям.

Звідси цей заклик підняти світоч Європи, що, незважаючи на свої недоліки, помилки, а часами і ницість, залишається другою вітчизною для всіх вільних людей у світі.

Наше покоління прорахувалось. Подібно до тих ґарібальдійців з XIX століття, які повторювали, як мантру, своє "Italia se farà da sè" [Італія сама себе зробить], ми вірили, що єдності континенту буде досягнено автоматично, без нашої волі чи наших зусиль.

Ми перебували в ілюзії конечної Європи, вписаної в природі речей, чогось, що ся зробе навіть за нашої бездіяльності, – бо такий "сенс історії".

Власне з таким провіденціалізмом ми мусимо порвати.

З цією ледачою Європою, без пружності і думки, ми повинні розпрощатися.

В нас нема вибору.

Коли гримить популізм, треба прагнути Європи — інакше ми втонемо під його хвилями.

В часи повсюдної загрози регресії до суверенізму треба повернутися до політичного волонтерства — або погодитися на те, що нас поглине давній ресентимент, ненависть і хоровод безпросвітних пасій.

І мусимо вже нині, негайно, алярмувати проти цих паліїв душ, які від Парижа до Рима, через Барселону, Будапешт, Дрезден, Відень та Варшаву, граються з вогнем наших свобод.

Бо ставка є такою: за цією дивовижною все окресленішою поразкою Європи, за цією новою кризою європейського сумління з перспективою зруйнувати все, що принесло нашим суспільствам велич, гідність і добробут, криється безпрецедентна від 1930-х років минулого століття загроза ліберальній демократії та її цінностям.