Писання історії має для кожного народу велике значення. В ній зберігається для нащадків усе його життя-буття, хвилини його росту й занепаду, його перемоги й невдачі, словом усе те, що він творить і чим відзначається в сім'ї інших народів.
Люди, що пишуть історію — це історики. У своїй праці користуються вони історичним матеріялом, який ділиться на історичні пам'ятки та історичні джерела. Історичні пам'ятки — це рештки тієї доби, що її описує історик. Вони свідчать про життя й культуру даного народу. Це є руїни давніх міст, надписи, медалі, монети, зброя, різне знаряддя, звичаї й обичаї, мова, релігія і т. д. Історичні джерела це не самі предмети, тільки записані сучасними або пізнішими людьми свідоцтва про якусь країну і про нарід. Джерела можуть бути усні або писані. До усних належать перекази й пісні, до писаних: літописи, книжки, спогади, історичні твори, газети і т. д.
Найцінніші історичні джерела — це літописи, що їх звичайно писали в манастирях, як от наш літопис Нестора. В бурхливих часах, коли наша історія творилася на полях боїв за Богдана Хмельницького та інших гетьманів, писання історії перенеслося частинно з манастирських келій до військових наметів. Тоді писали літопис такі військові історики, як Самійло Величко, невідомий автор, що підписувався "Самовидець" і Григорій Граб'янка. Їх можна порівняти з теперішніми воєнними звітодавцями, що пишуть історію на полях боїв. Особливо таким був Григорій Граб'янка, гадяцький полковник, що згинув у бою з татарами підчас походу на Крим у 1738 р. Саме цього року минає 150 літ від появи друком його хроніки п. н. "Про завзяту боротьбу Хмельницького з поляками". З цього приводу годиться хоч коротенько згадати про цього заслуженого для нашої історії козацького старшину.
Про життя Григорія Граб'янки знаємо небагато. Ввесь свій вік прожив він на службі в своєму рідному гадяцькому полку, займаючи ступнево всі уряди від значкового до полковника включно. Будучи полковим суддею в роках від 1717 до 1723, вів Граб'янка енергійну боротьбу з тодішнім своїм полковником сербом Михайлом Милорадовичем, що був жорстокою і хапчивою людиною. Його іменував безправно полковником російський цар Петро І. По його смерти в 1726 р. став полковником його брат Гаврило Милорадович, який нічим не різнився від свого попередника. Його самоволю вкоротив гетьман Данило Апостол, що за всі надужиття віддав його під суд та відібрав йому полковничий уряд. Після нього став у 1730 році гадяцьким полковником Григорій Граб'янка, що був людиною благородного характеру та відзначався великою любов'ю батьківщини. Ця любов і спонукала його писати історію рідного краю. Читаючи описи подвигів давніх героїв Кира, Олександра Македонського та інших, постановив він описати діла Богдана Хмельницького. Про це він пише так: "Тих бо переможців читаючи історії, жалів я немало, що нашої відчизни, яка нічим у воєнних ділах не різниться від інших, подвиги погружені у пропасть забуття. З цієї причини, не ради слави, а для загальної користи вважав я повинністю об'явити світові преславні подвиги благорозумного вождя Богдана Хмельницького, що визволив Україну з польського ярма."
Хроніка Григорія Граб'янки має дату 1710 р., отже написана вона в часі, коли автор був ще полковим хорунжим. Є вона цінним причинком до історії України.
Рідна земля
16.01.1944