Кілька думок до конкурсу, проголошеного Головною Жіночою Секцією у жовтні 1943 року на повищу тему.
Львів, 4-го січня.
Дім і його середовище мають безсумнівно основне значіння у вихованні та житті людини. Школа та організації молоді, як і само життя будують, силою факту, своє виховання вже на тих основах, які винесли діти з дому.
На терені дому вчимося ставити перші кроки, набуваємо навики і напрямні поведінки.
Вплив дому на людину немаловажний, він заважує на пізніших її вчинках і на її світогляді.
На терені дому набуває людина замилування до порядку і точности, учиться чесно поступати, вживатися у спільні радощі й терпіння, учиться пожертви й праці для спільноти, пошанування праці других, зрозуміння батьків, рідні, а головно учиться співпрацювати.
Годі звати повною людиною того, хто думає виключно про себе та нахабно й ненаситно використовує всі обставини і всіх навколо тільки для своєї вигоди.
Любити нарід, культуру, цінити і розуміти змагання минулих та сучасних поколінь, бути українцем у думках, словах і вчинках — це також виносимо вже з дому! Вирите у наших душах, серцях, думках і ділах мозольною продаю й боротьбою продовж соток сторіч минулих поколінь знам'я українства — родиться з нами.
З нашою народністю в'яже нас наша кров, наш побут, наше культурне обличчя, наше минуле і наше сучасне. І тому не шукати нам його в безкритичному наслідуванню других, а в пізнанню нас самих, в наших виявах, в цілості наших надбань, бажань і змагань.
І саме основу до такого розуміння народности забезпечує дитині дім.
Вже сама зовнішня українська oбcтанова хати, так характеристична у сільському побуті, може пoявитись і в міській хаті, заховуючи притім індивідуальний смак мешканців та вимоги і вигоди міського життя. Пoтpібна вона на те, щоб і міська дитина могла вжитися в рідний український побут, в рідне мистецтво, в високу народню культуру, а знайшовшися серед чужою середовища не кидала свого, як меншевартісного, та не розпливалась безслідно в ньому, не проявивши себе.
Так само, треба було б виробити українські форми товариської поведінки, які в народному побуті знайшли своє завершення, а яких нема в житті міського українця.
Українська мова, книжка, музика, пісня, історія, матеріяльна культура, культ заслужених — словом: поважне, а не погірдливе — відношення до того, що зробили наші предки і за то бореться український народ, має творити цю духову атмосферу дому, в якій вирощується нерозривний зв'язок дитини з українським життям.
Нав'язуючи дальше до впливу дому на будуче обличчя людини — члена українського народу, дім має виробити людину суспільно-думаючу і суспільно-наставлену, яка не ставила б себе на небосяжні вершини та старалася на кожному кроці протиставити себе спільноті, а навпаки, яка росла б в повній внутрішній гармонії, в почуттю того, що одиниця живе, творить, розвивається і виробляється в гурті і для гурту, що зі спільноти вона ані зовнішньо, ані внутрішно не зможе себе вирвати, бо на стороні того стоятиме її українське сумління.
Суспільно поставлена людина знатиме, яке її право і які її обов'язки супроти себе, батьків і народу. Таку саме людину мають виховати батьки своїм прикладом: словами і вчинками.
Дитина буде намагатися і в житті задержати таку позицію, яку здобула дома.
Не може бути байдуже батькам, якою буде та людина, яка в майбутньому, навіть своєю найдрібнішою долею, важитиме на вартості українського народу. А що молодий чоловік не завжди вдається подібний до батьків, чого собі батьки звичайно бажають, а часто до дідів чи прадідів, часом зовсім батькам незнаних, тому обов'язком батьків приглянутися до тієї молодої одиниці, якою вони піклуються, пізнати її та cпpямyвати на відповідну дорогу.
Нам непотрібно застрашених, затурканих та несміливих одиниць, а треба людей, що вірять у свої сили, зрілих у почутті своєї вартости, самопевних й усуспільнених, підпорядкованих великому законові, що звучить: "Moє життя у cпільноті і для неї".
Львівські вісті
05.01.1944