Розумні люди кажуть, що найкраще майно людини — це здоров'я. Ні гроші, ні хатній достаток, ні маєтки не є такі важні, як здоров'я. От наприклад: трапиться нещастя, вогонь, чи злодій, чи як небудь інакше стратить чоловік усе своє майно, хоч сядь та плач. Та коли здоров'я дописує, все можна назад здобути, навіть ще більше. Але, як нема здоров’я, коли чоловік постійно слабує, дав би цілий маєток за нього, та бa!
Багато різних причин, чому люди хворіють та чому діти родяться склонні до хворіб. Це різні заразливі недуги, що найбільше нищать наш народ, вони забирають матір дітям, чоловіка жінці і виривають дитину з обіймів матері.
Спричинником цих всіх нещасть є маленькі сотворіння, такі маленькі, що голим оком їх не побачити. Називаються вони бактерії і побачити їх можна щойно при помочі відповідних апаратів. Вони бувають різної форми і різної величини — одні подібні до зерняток проса, чи маку, другі мають форму прутиків, треті зерен фасолі. А всі вони дуже рухливі, жваві і небезпечні.
Щоб уміло боротися перед недугою, треба знати, в який спосіб вона переноситься з людини на людину. Всі загально думають, що недуги переносяться через повітря і прим. хату з хворим на тиф, оминають десятими стежками, щоб мовляв, не надихатися того "зараженого повітря". Тимчасом висипним тифом можна заразитися тільки через вош. Вона вкусивши хворого на тиф, сама заражується, а вкусивши здорового переносить недугу на нього. І як в тифозно-хворого нема вошей, можна з ним сидіти в одній кімнаті, навіть спати в одній постелі і не заразитися.
Отже бачимо, де чистота, де нема вошей, нема плямистого тифу. Так само на черевний тиф, червінку, чи холєру не можна захворіти з повітря. Заразки цієї страшної недуги живуть в калі і сечі хвоpoї людини і здоровий щойно тоді захворіє, коли вони дістануться якимсь способом до її рота і шлунка. А про те не тяжко. От прим. муха, яка всюди літає і сідає де попаде — може перенести на своїх лапках заразки на їжу. Тифом, чи червінкою можна заразитися також напившися води занечищеної відходами хворого. Тому їздять по селах комісії, які перестерігають, щоб не ставити відхідників надто близько керниць, а навіть накладають кари. Це все не вигадки панів, це не на те, щоб із людини здерти послідний гріш, а на те, щоб охоронити людей перед недугою.
Тому є закон: тифозно-хворого віддати до шпиталя, щоб знищивши в його відходах заразки не дати недузі поширюватися. Тепер зрозумієте, яким каригідним звичаєм є полагоджувати свої потреби — де попало і під тином під хатою, в ріці, бо навіть чоловік, який вже цілком видужав з тифу, або який цілком не був хворий, може мати в своїм калі заразки тифу і бути розсівачем недуги. Теж великою неосторожністю є пити воду з якої-небуть калабані чи ріки, або коли діти бавляться при дорозі часто-густо з'їдаючи вуличну пилюгу, в якій може бути все — навіть відходи.
Є і недуги, які переносяться через воздух, і є такі що через кров, але про те вже іншим разом.
Лікарка С. Тершаковець.
Рідна земля
26.12.1943