Може, ще адміністрація Рейгана, а не Обами, здійснила основні кроки, щоб сповільнити глобальне потепління? Принаймні такий висновок випливає з досліджень канадського науковця Ціня Бін-Лу з Університету Онтаріо у Ватерлоо. Як стверджує вчений, ключовим чинником глобального потепління є не двоокис вуглецю (CO2), а фторовмісні вуглеводні – фреони. У 1987 р. американський президент Рональд Рейган виступив ініціатором підписання Монреальського протоколу, який змусив уряди розвинених країн відмовитися від використання фреонів. Якщо Бін-Лу правий, то пік глобального потепління минув у 2002 році, а впродовж наступних 50—70 років середньорічна глобальна температура поступово знижуватиметься.
Пояснення глобального потепління збільшенням викидів CO2 домінує серед вчених. Проте тепер існує і альтернативна інтерпретація, яка дозволяє краще пояснити факти останніх років.
Якщо в основі глобального потепління лежать викиди вуглекислого газу, то як пояснити те, що з середини 1940-х до 1975 р. середньорічна температура залишалась практично незмінною, а вміст СО2 в атмосфері неухильно зростав? Міжурядова група експертів з вивчення зміни клімату, що працює під егідою ООН, у 1995 році дійшла до висновку, що балансуючий ефект у цей час відігравали сульфатні аерозолі, які теплоелектростанції викидали в атмосферу поряд з СО2.
Однак достовірних даних про викиди сульфатних аерозолів за цей період немає, тож чимало вчених не визнають їх контр-вплив за науково доведений факт. Натомість, згідно з підходом Біна-Лу, вміст фреонів в атмосфері став відігравати помітний вплив лише наприкінці 1970-х, адже їм потрібно було багато часу, щоб досягти її верхніх шарів та затримати тепло, яке випромінює поверхня Землі.
«Глобальна температура зростає набагато швидше, ніж очікувалось 5 чи 10 років тому», - заявив минулого місяця Барка Обама. Як не дивно, емпіричні дані свідчать проти цієї заяви. Як показує графік, впродовж першої декади ХХІ століття середньорічна температура стабілізувалась і навіть намітилась тенденція до її зниження, що не узгоджується з динамікою зростання атмосферного вмісту CO2.
Якщо між вмістом CO2 і середньорічною температурою немає тривкої кореляції, то, за твердженням Ціня Бін-Лу, з початку 1970-х вона повністю співпадає з атмосферним вмістом фреонів.
До речі, критики американської політики у галузі глобального потепління стверджують, що вона – заручник ринкової економіки. Натомість багато хто вважає, що дії американської влади продиктовані радше цинічним прагматизмом. Як показує аналіз ефективності Монреальського і Кіотського протоколів (стосується обмеження викидів в атмосферу CO2; підписаний і ратифікований майже усіма країнами світу, окрім СШа), який у 2007 році здійснив відомий американський юрист та економіст Касс Санстайн, що згодом став радником президента Обами в галузі регуляторної політики, американський уряд отримує значно більше зиску від Монрельського протоколу, ніж від Кіотського: мільярд доларів, витрачений за умовами Монреаля, приносить 170 мільярдів прибутку, а за умовами Кіото – нікчемних 37 мільйонів. Всередині 1980-х радники президента Рейгана порахували, що обмеження використання фреонів принесе менше збитків для економіки, ніж кошти, які потрібно щорічно витратити на попередження та лікування раку шкіри, спричиненого підвищеним ультрафіолетовим випромінюванням. Як відомо, фреони руйнують озоновий шар, який затримує шкідливе сонячне випромінювання, що й провокує шкірні захворювання. Саме тому, виходячи з простої арифметики, уряд США пролобіював Монреальський протокол, однак досі не може ратифікувати Кіотський.
Гіпотеза Ціня Бін-Лу ставить під сумнів основні чинники глобального потепління впродовж останніх десятиліть, тож зрозуміло, що її одразу почнуть різко критикувати. Уже зараз вченому закидають неспроможність пояснити, чому середньорічна температура поступово зростає ще з середини XIX століття, коли про високий вміст фреонів в атмосфері ще й близько не йшлося. Якщо ж Бін Лу має рацію й справді фреони, а не CO2, відповідальні за зростання світової температури впродовж останніх 40 років, то виявиться, що Монреальський протокол відіграв набагато серйознішу кліматичну роль, ніж хто-небудь міг передбачати у 1987-му.
08.06.2013