Польські орґанізації м. Львова винні, що у Львові ллється кров, що населення не має поживи.
Львів, 4. падолиста 1918.
Як тільки Українська Національна Рада обняла власть в столици Української Держави, звернулася до президії маґістрату м. Львова з зазивом обняти урядування.
Крім переговорів, які відбувалися 1. с. м. в сій справі, прийшов вечером того-ж дня на засіданнє У. Н. Ради бувший краєвий маршалок Нєзабітовський з кількома представниками польських кругів, просячи о завязання переговорів в ціли порозуміння. З їх промов виходило, що вони тимчасово, до міжнародного мирового конґресу готові признати українську державну власть, видати до польського населення успокуюючу відозву і вгагалі довести до порозуміння.
На тій основі Українська Національна Рада вислала в суботу, 2. с. м. перед попол. своїх делєґатів на дальші переговори, які відбувалися в Краєвім Виділі.
На сих переговорах Поляки вже змінили своє становище, заявляючи, що вони не можуть признати Української Haціональної Ради державною властю, а тільки репрезентацією українського народу. Для правління в краю на їх думку має бути установлена власть польсько-українська, аж доки мировий конґрес не рішить про будучнісгь краю.
Се польське домагання делєґати Української Національної Ради очевидно відкинули.
В кінци стало на тім, про права відділити справу цілої східно-галицька території Української Держави і її столиці Львова, від справи громади м. Львова. Громада м. Львова потребує спокою, порядку і заосмотрення в поживу. Щоб сі ціли осягнути, обі сторони згодилися вибрати спільний комітет зложений по половині з 12 членів, який має в сій справі вести далі переговори. Українські делєґати обіцяли в імени українського правительства йти в сій справі комітетови на руку. В склад комітету мали входити: Українці: о. дир. І. Лежогубський, др М. Лозинський, др. Р. Перфецький, др. Л. Цегельський і А. Чарнецький; Поляки: др. Адам, др. Домбський, Найман, др. Шляйхер і ректор др. Юраш.
Крім того рішено з підписами всіх присутних видати в обох мовах отсю успокоюючу відозву:
"До населення м. Львова!
Горожани!
З огляду на події, які від вчера відбуваються в нашім місті, першою потребою є, щоб безпечність життя мешканців і правильний хід щоденного життя були вдержані. Українці і Поляки в зрозумінню сеї потреби й свого обовязку супроти міста ввійшли в порозуміння. На основі сього порозуміння утворено спільний Комітет в ціли вдержання супокою, порядку і безпечности публичної a також запевнення апровізації. Вас, Горожани, взиваємо зберегти безоглядний супокій. Як з української так і з польської сторони належить уникати всего, що моглоби мати характер якої небуть аґресивної оружної сили. Щаслива будучність обох народів вимагає, щоби в столичнім місті Львові публичний порядок і суспільний лад був безоглядно збережений. Спільний польсько-український Комітет буде про се дбати. Вас, Горожани, взиваємо, щоб Ви своїм спокійним поведеням облекшили нам нашу задачу.
Львів, 2. падолиста 1918.
д-р Ернест Адам, д-р Шимон Бернадзіковскі, д-р Лев Ганкевич, д-р Ізидор Голубович, д-р Станіслав Домбскі, д-р Людвік ґр. Козєбродскі, д-р Кость Левицький, д-р Михайло Лозинський, д-р Щепан Міколайскі, Йосиф Найман, Станіслав Нєзабітовскі, д-р Роман Перфецький, д-р Тадеуш Пілят, д-р Генрик Савчиньскі, д-р Владислав Стесловіч, д-р Стефан Федак, д-р Марцелі Хлямчач, д-р Льонґін Цегельський, д-р Филип Шляйхер, д-р Лєонард Шталь, д-р Владислав Яль, д-р Антін Юраш".
Cя відозва дійсно появилася на мурах міста. Одначе — як показав дальший хід подій, — була видно безпредметовою.
Рівночасно Поляки обіцяли вплинути на свoї боївки, яка від ночи з пятниці на суботу почала в околицях зелізниці свою акцію, щоб вона притихла.
Дальші наради вибраного Комітету мали відбути ся о 6 год. веч. в промисловій палаті. Та тут польські члени Комітету знов змінили становище. Заявили вони, що спокій у місті залежить від згоди
польської оружної сили,
якій вони не мають права диктувати, тому нехай порозуміються оба команданти.
Українська сторона й на се згодилася, щоб тільки уникнути проливу крови, хоч зі становища права ніякої польської оружної сили нема, а є тільки банди, які воюють проти української держави і її війська.
Наради обох командантів, в якій брали участь також члени Комітету, шли в тім напрямі, щоб заключити на довший час перемирє і тим способом запевнити спокій містови. Одначе польська сторона між умовами перемиря поставила також такі, які мали державно-правний характер, наслідком чого українська сторона заявила, що справа мусить бути предложена Українській Національній Раді. Відповідь мали дати українські делєґати в неділю 3. с. м. в 2 год. по пол., а до того часу заключено
завішення оружя.
Українська Національна Рада, нарадивши ся над польським предложенням, рішила, що вона обнимає дві ріжні справи: справу міжнародного уладження відносин між польською й українською державою і справу перемиря між війском української держави і польськими боєвими відділами.
Що-до першої справи Українська Національна Рада як найвисша державна власть Української Держави може говорити тільки з рівнорядним орґаном, отже
з делєґацією варшавського правительства.
Справу перемиря у Львові і взагалі справу заведення спокою й порядку у Львові нехай полагодить покликаний до сього спільний Комітет в порозумінню з командантами.
Се предложення українські делєґати передали вчера в означенім часі, в 2. год. по пол. польським. Для дальшої акції в сій справі українські делєґати предкладали
негайне продовження завішення оружя,
щоб даром не лилася людська кров.
На се Поляки відповіли, що се неможливе та що з огляду на неприняття українською стороною польських умов — завішення оружя скінчилося і настав знов стан війни. Українське предложення польські делєґати беруть "ad referendum" і дадуть нині, в понеділок, в 12. год. в пол. відповідь.
І так на предложення дальшого завішення оружя польська сторона відповіла: "Не хочемо, нехай кров ллється!"
Ті самі Поляки, які все на словах були готові до порозуміння, — тепер, коли Українці зажадали, щоб про порозуміння говорили справді рівні з рівними, українське правительство з варшавським, відкинули українське предложення, очевидно в тій надії, що найперше вдасться їм побідити нас, аж опісля будуть з нами говорити як з рабами Польщі.
Нехай-ж всі горожани Української Держави знають: коли тепер у Львові ллється кров, то винні сьомy львівські Поляки. Коли боротьба зі Львова перенесеться на край, винні сьому львівські Поляки.
І нехай знають польські горожани Української Держави, з окрема мешканці м. Львова: коли буря, яка тепер потрясає Львовом, ушкодить або змете польські острови серед українського моря, то винні сьому польські провідники.
Українське правительство хоче дати горожанам Полякам як найбільше забезпечення їх національних прав. Але польські провідники вибрали війну проти Української Держави. На них упаде пролита кров!
[Діло, 05.11.1918]
05.11.1918