Польський замах.

Польська лїквідаційна комісія, зложена з парляментарних польських послів до австр. парляменту, через своє розпорядженє до всіх державних, краєвих і громадських урядів Галичини, проклямуючи, що польські землі не належать вже більше до Австрії, а власть в них переймає саме польська лїквідаційна комісія, поповнила найбрутальнійший замах, який знає історія. Tаcеndo в проклямації польської лїквідаційної комісії — хоче вона розтягнути свою власть на цїлу Галичину, то є не лише на польські землї, але також на території замешкалї українським народом, який самє в стадії будівництва своєї держави. Актом своїм анулює розпорядок польської ліквідаційної комісії цїсарський манїфест про національні держави, перечить засадам Вільзона, який проголосив, що Польща має відбудуватись з областий заселених в більшости польським народом і що народи давньої Австрії самі мають бути судіями своєї судьби, вкінци брутально топче міжнародне праве про самоозначенє народів і насилує волю українського народу, яким як якимось предметом чи фіґурою в грі хоче самовільно диспонувати. Польська ліквідаційна комісія топче боже і людське право, а її проклямація є актом в високім степені безправним, несправедливим і неморальним і як такий акт мусить бyти з місця рішучо всїми средствами повздержаний, поборюваний і виведений на міжнародний суд на мировій конференції, а українському народови мусить бути вимірена справедливість. Не на се проляло ся море крови людської, щоби ріжні непокликані узурпатори в рабівничий спосіб загарбували чужі землї і народи і вчиняли насилу над волею і совістю народів.

Польська лїквідаційна комісія не може оправдати свого кроку навіть революційним правом. Революція санкціонує право лише тодї, як силою всего народу завоювала його. Сеї революційної жизненої сили не достає польській лїквідаційній комісії. Весь український загал без ріжницї стану, пола і віку стоїть як раз проти польської лїквідаційної комізії. Сеї революційної сили не проявляє також меншість польського населеня у східній Галичинї, не проявляє її передовсїм польське селянство, сеї сили не проявляє також польський загал у західній Галичинї, якому навіть аранжери замаху не можуть супонувати, щоби він хотів загарбати українські землї. Деж ся сила, на якій аранжери замаху хочуть побудувати своє панованє на українській землї? Чи може революціонери в родї ґрафа Скарбка і князя Любомірського? Чи ся польська бюрократія, яка завдяки несовісній полїтицї пропавшої старої Австрії засїла на ріжних урядах на українській землї? НЇ! Сї чинники не можуть санкціонувати польського права на панованє над українським народом. Одинокою силою, яка змогла би змусити український народ покоритися польському панованю, се польське військо. Чи польська лїквідаційна комісія має право і зможе виставити польську армію, яка окупувала би українські землї? Дуже про се сумнїваємо ся. Польська комісія лїквідаційна може що найбільше виставити кадри авантурників, рекрутуючих ся з колишнїх польських лєґіонерів і молодого студентства, бо лише сї елєменти серед польської суспільности могли би важити ся заплямити свої руки кровю українського населеня, щоби його покорити польському панованю. Не можуть також аранжери замаху числити на се, що війська антанти, що анґлїйські і американські джентельмени і робітники схочуть споганити свої руки кровю українського селянина і робітника для того лише, щоби догодити анексійним затїям польських ґрафів і бюрократів. Впрочім держави антанти вже давно зобовязали ся супроти Росії не прилучати східної Галичини до Польщі.

Так отже польська лїквідаційна комісія не має на оправданє свого поступку нї морального права, нї сили. Проклямяцією своєю сплямила вона надто добру славу Поляків, які від часів Косцюшка завсїгди виставляли на своїм прапорі гасло: За нашу і вашу свободу.

Польська лїквідаційна комісія, задумуючи підчинити українські землї і український нарід під польське панованє, нї словом не згадала в своїй проклямації про забезпеченє національних прав для українського і жидівського народу, a в члени свої не покликала нїкого з поза польського народу. Тим дала вона ясний доказ небувалої в світї нетолєранції і нахабства. Пропущенє хочби навіть теоретичного заґарантованя прав других народів, які насильно хоче ся получити з Польщею, до решти мусить знищити всяку моральну повагу сеї узурпаторської комісії не лише в очах цїлого цивілїзованого світа, але навіть в очах польського загалу, який впрочім нїде і нїколи не дав мандату бувшим польським послам до авcтрійського парляменту промовляти від його імени в справі прилученя Галичини до Польщі і переймати владу у свої руки.

Польську лїквідаційну комісію уважатиме український нарід як приватний кружок людцїв; які хочуть поповнити полїтичний замах, загарбати власть над українським народом в свої руки, а які до ceгo не мають нї морального права, нї реальної сили, нї нїякого мандату. Тому всї проклямації, розпорядки, зазиви польської лїквїдаційної комісії, не мають для українського народу нїякої поваги ні значіня, нї послуху а є звичайним шматком паперу. Якби однак польська ліквідаційна комісія при помочи своїх платних орґанів і розбійничих банд насилою хотїла переперти волю, покорити свободу і совість українського народу і забирати йому його добро в видї реквізицій, контрибуцій чи податків, то сю нахабність нарід силою відіпре.

Попри сю оборону від польського замаху мусить наш нарід як найскорше будувати свою власну державність і право, бо не хочемо і не можемо жити в безправній і не упорядкованій державі. Всї сили серця, розуму і мускулів мусимо напрямити, щоби збудувати свою державу, як се зробила наша рідна сестра — Придніпрянська Україна. Вона най світить нам ясним приміром і най буде для нас запорукою, що не дамо ся покорити Польщі так, як вона не дала ся покорити Москві.

[Українське слово, 1 падолиста 1918]