Душа українця переповнена почуваннями любови і зрозуміння для своєї Батьківщини. І український хлібороб і інтелігент та інші завжди та при кожній нагоді багато думають, журяться та говорять про свою долю та долю всього українського народу. Свіжа і невміруща тема, на яку говорять на хрестинах, уродинах і весіллю. Словом при кожній нагоді пописуються цею темою, даючи докази красномовности і чуттєвого патріотизму. І не зле було б, якощоб ця говірливість і заяви патріотизму ішли у парі з вчинками. Але, що воно в багатьох випадках так не є, тому то й до слів треба ставитися як до звичайного пустомельства та взагалі як до явища суспільно нездорового.
Вже до війни було в нас багато статутових орґанізацій культурно-освітного, господарсько-політичного чи іншого характеру. Статути цих товариств давали досить широкі можливості творчої праці, та якщо булиб використовувані в цілій своїй повноті, могли були дати нам великі користі. Однак на жаль, люди свою бездільність часто заповняли пустими словами. На засіданнях і зборах товариств, на вулицях та в хаті, між старими, молодими і наймолодшими, всюди, де тільки зійшлися наші люди, говорилося та говорилося безконечну скількість слів. Дійшли до того, що в нашому громадянстві балакучі люди деякий час були в моді. Їх вибирали, чи випихали на передові місця, вони ставали головами товариств, представниками всяких зборів та взагалі передовиками в нашому життю.
Хвороба балакунства на громадсько-народні теми вкорінилася глибоко в народні маси. Зайдіть в місті до якогось варстату, чи до фабрики, де працюють українці, зайдіть до села та заговоріть зі селянами. Не довго треба буде вам ждати, як почуєте ціле громадсько-народне і політичне "вірую" вашого співбесідника. Та й нічого злого не було б у цьому, якщо люди підпирали б свої гарні думки і слова вчинками; — вчинками, які йдуть в парі зі щоденною працьовитістю та честю. Але погляньте тільки як воно інакше виглядає в щоденному практичному життю. На воротах своєї загороди стоїть нераз цілими годинами господар, покурюючи люльку та розглядається — чи не надійде хтось, щоб із ним порозмавляти. Бо саме тоді, коли на подвірю незасипані калюжі, бруд і сміття, коли занедбане поле і сіножаті, коли корови, вівці та коні вештаються брудні та від сверблячки валять тини, коли в хаті ні поза нею нема порядку, бо господиня подібна до господаря, коли діти немиті, нечесані і в подертих штанятах, занедбані у вихованні та в шкільній науці — тоді саме господар і господиня та батько і мати для своїх дітей дуже говірливі, та нібито мудрі у всяких справах. Вони і в господарці і в "політиці" визнаються та довгі години витрачують на безпотрібні балачки. Вони не тільки говорять про свої господарські, але й про загально громадські справи. А не останнє для них наймиліша розмова. Це було б дуже гарно, якщо селянин усім цікавився б та при цьому не занедбував би своїх щоденних обов'язків. Бо в наших часах зруйновану Батьківщину треба відбудовувати на всіх відтинках життя. І в полі, і в хаті, і у фабриці та при варстаті і в школі та в церкві. Те саме мусить діятися на бурливих полях боїв і в кабінетах науки, мусить йти витривала і плянова праця, нема сьогодні менше і більше важної праці, нема важчої і легшої. Кожна праця важна і не легка, якщо хочемо її чесно, совісно та своєчасно виконати. Добре поведена господарка на полі, подвірю та хаті, лад і чистота, добре відкормлені діти та виховані в любови до батька, матери, рідної землі та Бога, призвичаєні змалку до щоденного труду і праці — дають нам запоруку на краще завтра. А слова, ще й пусті слова все пролетять біля нас мов вітер, безповоротно і безслідно.
Рідна земля
17.10.1943