Слово про книгу, свободу і відповідальність

Феномен групи «Першого грудня» виріс до рівня, коли вже можна говорити про заслужене місце в історії, а навіть підбивати підсумки. Бо чим, якщо не підсумками, можна назвати вихід книги про групу «Першого грудня»?

Слово «підсумки», вжите в цьому контексті, не мусить нас лякати: воно знаменує не кінець історії, а перейдений шлях. Бо шлях, якщо зупинитися й озирнутися назад, виявиться навдивовижу далеким – відкриває нам панораму на зміну епох. При тім сама дорога, звісно, залишається невблаганною: вона хоче йти далі і вимагає нових подвигів – й ініціативна група «Першого грудня» продовжує нею йти.

 

Кардіограма українського серця

 

Книга «Слово про свободу і відповідальність» виходить цього року у видавництві «Дух і літера». Збірка названа титулом одного з основоположних програмових текстів ініціативної групи, написаного у листопаді 2015 року. Книгу презентували на вересневому Book Forum у Львові. Перші примірники можна було придбати на столиках книжкового форуму, але основний наклад усе ще перебуває на друку й наразі лише очікується в крамницях.

 

До книги ввійшли заяви та звернення «Першого грудня», котрі, згідно з анотацією, охоплюють широке коло тем «духовного поступу держави, її морального й політичного розвитку». У збірці також опубліковано статті та інтерв’ю учасників ініціативи.

 

 

Співупорядниця збірки Ярина Ясиневич нагадала, що ініціативна група «Першого грудня» постала на 20-ту річницю референдуму про Незалежність України, 1 грудня 2011 року. «Ішлося про протистояння моральних авторитетів проти кримінальних. Влада була не просто недолуга – до влади прийшли вбивці. Виник великий запит на лідерство і провідництво», – нагадує Ярина.

 

Слово «Першого грудня» супроводжувало українців у критично важливі періоди історії Незалежності – під час Революції гідності (фактично, в піковий момент протистояння моралі з криміналітетом) і під час спалаху війни в Криму й на Донбасі.

 

«Я назвав би цю книжку кардіограмою, кардіограмою серцебиття України. У ній можна вловити все: пульс України, те, як він змінювався, то затихаючи, то прискорюючись. Там можна побачити аритмію, яка характеризувала наше суспільне життя. Добрий діагност по цій кардіограмі дасть добре визначення нашому станові, дасть діагноз усім нашим хворобам – як тоді, коли ми стояли на вершині ентузіазму, так і тоді, коли ми падали в долину зневіри і розчарування».

Мирослав Маринович (учасник групи «Першого грудня» з часу її заснування 2011 року)


 

«Група була зібранням людей виважених, витриманих в силу свого досвіду та віку. Але водночас група була дуже динамічним механізмом, – каже Ясиневич. – Група стала великим прикладом лідерства – і в своїх зверненнях до мільйонів людей на Майдані, і під час зустрічей із різними людьми, які приходили за порадою. Вона не лише давала відповіді або вказувала на дороговкази для тих викликів, які стояли перед нашим суспільством, а й була проактивною, запрошуючи до дискусії, проводячи розмови з людьми, які мали вплив або могли мати вплив на ситуацію в Україні».

 

Українці перестали бути меншістю

 

Озираючись у минуле, Мирослав Маринович зізнається: його завжди непокоїло, коли до учасників «Першого грудня» зверталися з наріканнями, нібито група ігнорує якусь проблему, не реагує на щось важливе.

 

«Щиро кажу – я тішуся, що вийшла ця книжка. Вона дала мені можливість подолати справжній комплекс, який виробився в мене через те, начебто я чогось не виконую, чогось не говорю. Ця книжка показала, що насправді ми говорили про всі наші піки. Ми були присутні у всіх найважливіших точках модерної історії України. І, може, навіть добре, що ми не реагували на кожну політичну проблему, бо уже й не згадаєш багатьох дрібненьких проблем, які зливалися потім в одне сіре тло», – розповідає Маринович.

 

Голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин України Йосип Зісельс розповідає про досвід «Першого грудня»: змінювалися всі, разом із країною і суспільством.

 

«Бачимо, суспільство на наших очах змінюється. Триває еволюція країни, яка стала врешті вільною. Працюють еволюційні закони. Основним чинником є те, що українці вперше в історії стали більшістю у своїй країні, а не великою меншиною в імперії. Це потужний чинник випрацювання нової ідентичності. Ми намагаємося цьому допомагати. Але це не є наша заслуга – це заслуга еволюції», – каже Зісельс, представник «другої хвилі» у складі ініціативної групи.

 

«Для мене група "Першого грудня" завжди була орієнтиром моральності, духовності і правди. В її складі була висока питома вага людей, які для мене були безумовними авторитетами. Мої побратими-політв’язні знають, що після терміну у совєцькій в’язниці важко бачити поруч зі собою авторитетів, окрім тих, які були [у неволі] поруч з тобою і показали своїм життям, своєю поведінкою, своєю моральністю зразки духовності і правди. Попри це, мені вдалося знайти для себе таких авторитетів. Серед членів групи були такі постаті, як Блаженніший Любомир Гузар, Євген Сверстюк. Для мене ці два велетні духу є дуже важливі, хоч я іудей за віросповіданням, Блаженніший Гузар – греко-католик, Сверстюк – вірний Української автокефальної Церкви. Вершина духу, досягнутого цими людьми, нівелювала всі відмінності між нами. Бо насправді Бог – один, просто ми кожен йдемо до нього своїм шляхом. Ми всі п’ємо з цього священного джерела, спільного для нас всіх, просто кожен п’є своїм».

Йосип Зісельс (учасник групи «Першого грудня» з 2017 року)

 

Для Леоніда Фінберга, головного редактора видавництва «Дух і літера», найбільшим здобутком минулих років є розвиток громадянського суспільства. Він вважає цю тенденцію суголосною з роботою групи «Першого грудня». Пан Фінберг мріє про те, що голос інтелектуалів ставатиме дедалі гучнішим, і сподівається, що книжка в цьому допоможе.

 

«Я належу до тих людей, які колекціонують не тільки проблеми, а й намагаються перерахувати і виділити наші здобутки, – розповідає головний редактор «Духа і літери». – Моя теза – треба порівнювати свій розвиток не з тим, що є у Франції чи в Польщі, а з тим, що ми мали вчора. Цей список [здобутків] не такий малий: багато що створили за ці десятиліття і навіть останній роки. Йдеться про декілька справжніх університетів у країні, про видавництва, які пройшли шлях від того, що в нас не було жодної книги на філософську, історичну чи культурну тематику, перекладеної українською мовою, до цілої індустрії. Але найбільший здобуток, попри все, – становлення громадянського суспільства».

 

Фінберг вважає, що в Україні є блискучі книги з блискучими текстами, та існує проблема з донесенням слова інтелігентів до соціуму.

 

«На жаль, ми практично не маємо механізмів поширення ідей блискучих інтелектуалів у суспільстві. Ми маємо свої невеличкі "тусівки", свої невеличкі середовища, котрі здебільшого солідарні з цими ідеями, але впливу на суспільство дуже мало. До своїх здобутків маємо додати ще один – вплив інтелектуалів на наше суспільство», – міркує видавець.

 

Гріх «маленької людини»

 

Мирослав Маринович, виокремлюючи окремі акценти з доробку «Першого грудня», підсумовує: група завжди була вимогливою і до влади, і до суспільства.

 

Серед конкретних цитат пан Маринович згадує фрагмент звернення групи за осінь 2012 року, укладеного ініціативною групою за рік перед Майданом: «Ми звертаємося до нинішньої влади в Україні: не покладайтеся на те, що нечесним шляхом можна здобути тимчасового успіху – він обернеться катастрофою, якщо людська безнадія перетвориться на ненависть».

 

«Ту роботу ініціативної групи я би охарактеризував як намагання Йоана Предтечі остерегти Ірода, – шукає аналогії Маринович. – Остерегти властьімущих не вдаватися до аморальних кроків: до насильства, до облуди, до ненависті як до інструментів вирішення суспільних проблем – вони ведуть у глухий кут. На жаль, до нас не дослухалися».

 

Не завжди хочуть прислухатися і до іншого пласту звернень групи «Першого грудня» – до того, котрий адресується суспільству.

 

«Ще один докір, який ми часто чуємо: "Що ви від нас вимагаєте? Та ви від них вимагайте!" Мене це вражає. Вражає, що ми не бачимо очевидних речей, не розуміємо, як функціонує суспільство. Наше завдання в тому, щоб висвітлювати глибинну причину наших бід, від якої залежать усі інші. Бо хворий дух дає своє негативне проміння і на політичне життя, і на економічне», – пояснює пан Мирослав.

 

Маринович зазначає, що наскрізний заклик групи «Першого грудня» до суспільства – треба мінятися знизу, треба переходити від стану homo sovieticus до homo respondens (людини відповідальної), як ідеться у «Слові про свободу та відповідальність». «Формула, яку маємо всі прийняти: зміниться українець – зміниться Україна», – закликає Маринович.

 

Коли ж під час презентації книги у Львові панові Мирославу знову докоряють тим, що група «Першого грудня» змовчала на якусь тему, Маринович відповідає: «А дозвольте мені у той самий спосіб запитати у вас: а чому не пишете ви?» Він згадує, що коли випускником «Львівської політехніки» приєднався до Гельсінської групи, «то був ніким», але це не перешкодило йому бути активним, навіть у ті роки.

 

«Немає маленький людей. Перестаньмо бути гвинтиками, які вважають, що від наших дій нічого не залежить, що ми залежні від тих, хто нагорі. Рештки патерналізму, які в нас зберігаються, мусять бути подолані», – закликає Маринович.

 

Відповідальність як рівень свободи

 

Йосип Зісельс повторює: поняття свободи і відповідальності є взаємно переплетеними, одне без іншого не є можливим у суспільному устрої.

 

Зісельс каже, що він сформулював власне розуміння свободи у 1960-х роках, коли був студентом. «У тому тоталітарному суспільстві мусив бути певний мінімум простору свободи, нижче за який опуститися вже не було можливим. Для мене такою межею було не поступати всупереч своїм переконанням», – розповідає учасник «Першого грудня».

 

Поняття ж суспільної відповідальності уявнилося для Зісельса під час навчання, коли він у лабораторії займався вирощуванням кристалів.

 

«Було дуже цікаво: ти твориш щось власними руками, з нічого постає щось, із хаотичного виникає структура. І раптом від одного з інженерів я дізнався, що ці кристали використовуються у головках самонаведення ракет. Для мене це було шоком! Я відчув відповідальність за результат своєї праці. Ти робиш те, що тобі цікаво, але не ти розпоряджаєшся результатами своєї праці, а якась влада, яку ти не поважаєш. Цей шок повертає тебе в іншу площину: ти не можеш передавати відповідальність комусь аморальному», – каже Зісельс.

 

Йосип Зісельс зізнається: говорити правду буває не так просто. Відповідальність вимагає зусилля. «Не підлещуватися, не гладити по білій пухнастій голівці… Треба казати гірку правду. Бо це є необхідністю, щоби звільнитися від того стану, коли ми перебували у несвободі, до того, щоби стати свобідними людьми», – обґрунтовує Зісельс.

 

Пана Йосипа обурює, що українці, згідно з соціологічними опитуваннями, все ще піддаються на популістичну риторику. «Швидких змін не буває. Бо "добре" – не є "швидке". Ми перебували у такому просторі авторитарної євразійської цивілізації, у такому просторі насильства, що вихід звідти мусить зайняти дуже довгий шлях. Цей шлях лежить через переформатування цінностей з тих минулих на майбутні, з євразійської системи на європейську. Варто вірити тільки тим, хто має мужність сказати про це людям», – резюмує учасник «Першого грудня».

 

Підготував Володимир СЕМКІВ

 

 

18.10.2018

До теми