За безпереривний зв'язок між минулим і сучасним
Історія народу — це документ його вікових змагань і боротьби за краще життя та за гідне становище в крузі інших народів. Вона, звичайно, поминається в сумерках давніх часів і нерозривною ниткою тягнеться крізь віки, покоління та події. Ця безпереривна тяглість подій і змагань — це показник животности й сил нації. Аж буває, що така тяглість вривається задля якихсь внутрішніх або зовнішніх причин. Внутрішні причини — це, звичайно, траґічне явище для народу, бо їх причина в суспільно-політичній деморалізації та в занику духовости народу. З такої недуги важко лікувати народ і треба до цього багато сил і часу, щоб кілька поколінь виховати в дусі високих національно-громадських чеснот та ідеалізму.
Зовнішні причини, що впливають на розбиття тяглости історії народу не є такі небезпечні, як причини внутрішнього характеру. Вони навіть як довго тривають, не є дуже загрозливі, бо не коріняться та не розкладають душі і характеру народу. А це буває тоді, коли народ переможений у збройній боротьбі впаде в неволю переможця.
Продовж століть вороги українського народу примінювали саме до нас методи внутрішнього розкладу. По нашій збройній програній наші противники в першу чергу старалися затерти в пам'яті народу його минувшину та знищити всі історичні пам'ятки. А тому, що влада вцілості була в їхніх руках, то й використовували її дуже різно проти нас. У ділянці історії фальшували історичні події та нищили історичні пам'ятки. І не диво, що наша напричуд гарна історія від давніх віків багата у великі дії, падала жертвою так званих "учених" зі сходу і заходу, які робили все можливе і неможливе, щоб убити все, що носило назву українського. Нашу велич і славу минулих віків послідовно затирали в пам'яті і в друкованому слові, а цінні пам'ятки як могили і мавзолеї наших королів, князів та гетьманів знищено дощенту. Український культурний дорібок зі старими нашими городами Львовом, Галичем і Києвом з їх будівництвом і мистецтвом, з їх наукою та освітою, з усіми радощами і смутками історичного життя, що творили і творять собою цю історичну тяглість, були все предметом наступу противника.
Вже хочби зі сказаного бачимо, яка важна для нас вікова тяглість історичних подій та зв'язаних з ними матеріяльних пам'яток і народних традицій. Історично-виховний дух, що виживає з історичних подій, є цим чинником, що дає творчу силу все новим поколінням у їхній праці над кращим майбутнім. Тому нав'язати і вдержати нерозривну зв'язь найдавніших українських поколінь з нами живучими та передати наші народні святощі і вікові змагання тим, що прийдуть по нас — це наш великий обов'язок. А якщо вважатимемо, що кілька останніх поколінь вистачає, щоб створити історію — тоді ми в цілковитому блуді. Бо життя і сила нації — це вчорашнє, сьогоднішнє і завтрішнє, що нерозривно в'яжеться зі собою. Витягати з нього все корисне і будуюче та виховувати на ньому, — це важне для нас і незнищиме. Через історію та її зв’язку тяглість стаємо сильні та вчимося з неї добрих і чесних вчинків для Батьківщини. Тільки через неї зблизимо до себе далекі віки і славні події; через неї тільки поставимо перед наші очі і совість увесь дорібок цих наших земляків, що жили, боролися і терпіли для нашого покоління. І коли так станеться, тоді будемо могти сказати голосно і відверто, що ми одноціла народна сила, яка об'єднує в собі тисячлітню епоху та змагання її людей.
Рідна земля
10.10.1943