Під таким наголовком пише д. А. Плаванчук в "Новій Радї" (ч. 172):
"В Холмщинї робить ся ось що: школи пообсаджували польськими учителями і учительками, які нашвидку набрані, не мають відповідної підготовки і українських дїтей учать польською мовою. Колиж стали повертати з біженства вчителї Українцї, то їм заборонено займати шкільні будинки і навчати дїтей не тільки в школах, але й в приватних домах. З деяких сел з чисто українським населеннєм шкільні будинки перевезено в села з переважно польським населеннєм.
"Bcї урядові інституції обсаджено також Поляками. Коли Українець звертаєть ся своєю мовою до урядовця Поляка, то той селянина за се налає, а інтелїґенгови нїчого не відповідає, наче не бачить і не чує його. Колиж той намагаєть ся, щоб на нього звернули увагу, то кажуть прийти на другий день, бо сьогодня нема часу. На прохання, писані українською мовою (які дуже неохоче приймають ся), урядові установи нїякої відповіди не дають. Рекомендованих листів з адресами українською мовою на почтї не приймають, а нерекомендовані листи десь пропадають.
"Ще гірші знущання дїють ся над релїґійним почуттєм і сумлїннєм українського народу на Холмщинї. Значна більшість українського населення, яка залишилась на своїх місцях після відходу російського війська в 1915 роцї, більше трьох років не могла задовольняти своїх релїґійних потреб через відсутність православного духовенства. Колиж з лїта 1918 року стали повертати в свої парафії священики-Українцї, то Поляки стрічали їх з скаженим фанатизмом; ґазета "Kurjer Polski" надрукувала статю "Pilnujcie popow" (т. зв. "слїдкуйте за попами"), в якій розводила ся про якусь небезпеку для польського дїла від православного духовенства і радила всїм мати на увазї кождий крок священика.
Люблинський ґенерал-ґубернатор ґр. Шептицький розпорядив ся, аби всї церкви на Холмщинї замкнено і запечатано. Священикови Іванцевичу з Холма на проханнє про дозвіл правити службу Божу в церкві і задовольняти релїґійні потреби українського населення, обявлено таку резолюцію тогож ґр. Шептицького: "Rosyjsko-prawosławny kościół nie jest tu prawnie uznany. Równocześnie zakazuję prowadzenia jakichkolwiek ksiąg metrykalnych, udzielania ślubów i obejmowania z powrotem budynków parafialnych, gruntów rolnych i lasów, gdyż te ostatnie stały się własnością państwa".
"Така сама відповідь (з 2. VI. 1918 р.) була дана і на проханнє свящ. Лаця з Білгорайського повіту, а також прот. Левчука з Томашівського повіту та инших.
"З тих розпоряджень і резолюцій ґр. Шептицького ми бачимо, що православна церква правом на Холмщинї тепер не визнаєть ся, що православному духовенству забороняєть ся там правити Службу Божу в церквах, хрестити, сповідати, вінчати, ховати умерших, провадити метрикальні книги, займати церковні доми і будинки, користуватись церковною землею, яку взято в державне орудуваннє і наймаєть ся в аренду приватним особам. Нас повідомляють, що священики мусять поневіряти ся по чужих хатах на селї, тодї як їх церковні доми займають якісь наїзжі пани або місцеві дїдичі-поміщики, що священики церковними землями можуть користуватись не инакше, як заплативши гроші за їх аренду, а ключі від церкви дістати і церкву відімкнути лекше було за часів Зельмана, нїж тепер.
"Я не буду багато говорити про те, що з часу, як розпочав ся масовий поворот біженцїв на Холмщину, там стали чогось горіти православні церкви (в липню в одну ніч в однім грубешівськім повітї згоріло дві: в селї Богатичах і селї Молодятичах, в липню-ж підпалена була церков в с. Заборцях), що порозбирано немало парафіяльних будинків (в Тишівцях, в Спасї, в Чувчичах, Хутчу і др.), що церкви обернено на костели (в Грубешові, Клешові і в замостенському повітї та инш.) і навіть продано на знос (на лїцитації) (!!!), як се недавно стало ся в с. Сельцї коло Холма, куди що року на праздник св. Анни збирало ся кількадесять тисяч народу. Що се, як не мерзенне знущаннє над душею української людности, над його святая святих!"
Вістник полїтики, лїтератури й життя
06.10.1918