Довести почате діло до кінця!
В нашому житті часто зустрічаємо людей, гарячих у починах та важких і лінивих у продовжуванні й викінчуванні праці. Бувало, прегарно і мудро людина зачне працю, та швидко охолоне з першого запалу, якось отяжіє, чи й зневіриться в почате діло.
Пригляньтеся ближче Вашому окруженню, чи ширше, громадянству, та побачите в ньому з такими прикметами Вашого свояка, приятеля, знайомого, чи таки себе самого. Словом пізнаєте когось, шо колись мав ідеї, амбіцію, думав ось-ось стати великим, та раптом упав із висот та стався дослівно нічим! Він, щоправда, не хоче бути нічим, але в його нема стійкости довести почате діло до кінця. Щоправда, сила в його є, але він готов кидати її все на нові й нові чини, не довершивши ні одного з них.
Що ж це за лихо? — спитаєте себе. І здібний і рухливий та інтелігентний і людина з кольосальним запасом енергії та помимо цього, початого діла ніколи не може довести до кінця.
Громадське українське життя тому часто кульгає через таких людей. Скільки ж то змарнованої енергії на початих та незавершених ділах?! В кожному селі й місті, в кожному кутку нашої країни, погребано силенну силу здорової і живої української енергії. Якщо б цю енергію можна було позбирати разом і перемінити в діло, повстала б гігантна будівля людський рук і розуму. Але тому, що це неможливе, то й в нівець йде українська енергія, а тимсамим явно і славно робиться непростимий суспільно-національний злочин супроти Батьківщини.
Непослідовні в праці одиниці творять собою непослідовне громадянство, а воно знов же націю важку до великих діл. Завзяті і запальчиві в початках, під кінець отяжілі та знеохочені; повні віри і непереможної охоти, скоро зневірені і вольово обезвладнені; повні любови в серцях для людей і справи, внедовзі ненависники цих самих людей і своїх вчора початих діл. Це ніхто інший, — це люди = "соломяні вогні", хмаринки на глибокому небі під гарячим сонцем. Перед хвилиною були, ясніли, полумям гріли та плили зрівноважено й спокійно в українськім життю, і раптом нічого не осталося по них.
Якщо візьмемо на увагу, що сучасні національно-громадські діла є важні для нас і тепер, і в майбутньому, тоді буде нам зрозуміле, що мусять вони розвивалися льоґічно і послідовно. Недокінчувати їх не вільно, а в найгіршому, муситься їх передати в другі відповідальні та працьовиті руки.
Отже послідовність в думанню, говоренню і в чинах! Одно з другим вяжеться, одно з другого випливає. Починаєте діло — докінчіть його, не оставте серед дороги задуми, що зродилися з Ваших, дуже часто, найкращих і найшляхетніших бажань і намірів. Не занапастіть початого чину, бо опізнення його, це опізнення загальне нашого українського життя. А спізнятися, відкладати чи занедбувати в часах велетенського поспіху життя і подій, це класти греблю перед кращим життям.
Рідна земля
26.09.1943