Здача континґенту — оборона перед визиском

Здача континґенту — оборона перед визиском

На працю селянина завжди чигали всякі несовісні людці, які легким коштом та чужою кривдою хотіли б збагатитися. Це ті "птиці, що не орють, не сіють, а збирають". Вони використовують воєнний час, коли то необхідно завести деякі обмеження на всякого рода товари, які потрібні для воєнних цілей і яких через те не можна одержати у довільній скількості з вільної руки, лиш треба мати на них спеціяльні карти закупу. Це відноситься зокрема до залізних товарів, до одягів, взуття, нафти, мила і т. п. Отож ці людці, або як їх називають тепер "паскарі", намовляють селян, щоб вони не здавали континґенту державі, бо за зданий континґент одержать тверду державну ціну, за яку тепер нічого не куплять. За те "паскарі" стараються закупити хліборобські плоди у нелеґальній торгівлі. Вони платять селянам високі ціни, мовляв, як матимеш великі гроші, то купиш все, що хочеш. "Як продаш на пасок, то й купиш на пасок" — це розумування паскарів. Але лиш наївна людина зловиться на цю хитро обдуману вудку. Бо паскарі платять високі ціни, але рівночасно ще вищі ціни беруть за всякі фабричні вироби, які теж продають "на пасок". Отже це лиш на око селянин заробляє багато грошей, бо він зараз же тратить їх ще більше через те, що мусить заплатити дуже дорого за залізо, чобіт, чи одяг.

Поруч матеріяльної страти наражується селянин ще на тяжку особисту відповідальність. За недозволену торгівлю влада дуже строго карає. Далі, продавши на пасок, селянин не має вже змоги здати своєї пайки континґенту, яка одначе мусить бути здана. За невиконання здачі належного континґенту знову наражує селянин себе, свою родину, й односельчан на важку відповідальність, бо континґент це воєнна необхідність, яка мусить бути в сто відсотках безоглядно виконана. "З їдою — каже приповідка — росте апетит". Високі ціни, які платять паскарі селянам, щоб потім собі їх подвійно відбити, так приманюють і засліплюють нерозважних людей, що вони випродують хліборобські плоди до останку так, що потім не мають самі що їсти та чим засіяти поля й голодують зі своїми сім'ями.

Поруч особистих страт і відповідальности такі нерозважні селяни шкодять ще загальній справі. Континґент — це основа прохарчування армії й міського населення, що працює на потреби війни. Здаючи континґент, допомагаємо знищити цього ворога, не сповнюючи своєго обов'язку, накладаємо самі собі петлю на шию, причинюємося власними руками до своєї власної заглади. Бо що це большевизм, пізнав кожний з нас за короткий час його панування у Галичині.

Єдиним засобом охоронити себе перед большевицькою навалою й перед визиском паскарів, а вслід за тим перед матеріяльними втратами й особистою тяжкою відповідальністю, є своєчасно здати належний континґент. Влада платить за нього тверді, урядові ціни, але не хоче тим скривдити селянина. Навпаки, вона обдумала справу так, щоб охоронити його перед визиском паскарів і дати змогу теж по твердій ціні закупити потрібні селянинові товари, на які є наложене обмеження. Шляхом премій за зданий континґент має селянин змогу теж по твердих урядових цінах закупити всякі потрібні товарі.

Своєчасна здача континґенту вцілості, це єдиний шлях встерегтися перед визиском і набути по нормальній ціні ці товари, які з уваги на воєнний час трудно доступні й іншим способом їх купити не можна, хіба за дуже високу ціну. Влада так справу обдумала, що кожний селянин одержить справедливо те, що йому потрібне й що йому належиться.

Кожний селянин, що застановиться над тією справою й добре її продумає, напевно прийде до переконання, що пасок — це визиск, за те здача континґенту — це єдиний шлях набути товар по нормальній ціні.

За справедливий розподіл континґенту

Завдання континґентових комісій

В попередньому числі писали ми про необхідність здачі континґенту, як важливого чинника в переможному закінченні війни. Континґент не можна уважати тягарем, але обовязком, що його треба сповнити, так, як треба йти в армію, як прийде молоді час бранки.

Влада призначує на цілий край скільки він має дати державі господарських плодів. Інші адміністраційні чинники розділюють висоту континґентів на повіти, а ці дальше на села. Кожне село вже зовсім самостійно розділює призначений на село континґент на окремі господарства. Саме в сільських континґентових комісіях діється часто велика несправедливість. Це зло мусимо викорінити, і то безпощадно. У склад континґентових комісій мусять увійти одиниці не тільки чесні і характерні, але такі, що втішаються довірям жителів села та такі, що знають кожного мешканця та його родинні і маєткові умовини.

При устійнюванню висоти континґентів треба брати на увагу умовини кожного господарства зокрема: якість поля, пересічний збір урожаю, кількість робочих рук та тяглової сили, бо від цього залежить своєчасність виконання польових робіт, а тимсамим висота та якість зборів урожаю. Дальше треба враховувати кількість душ у сім'ї даного господаря, чи господині та їх вік. Також треба узгляднити появу рослинних хворіб та шкідників у даному році, що значно зменшують кількість врожаю. Континґентова комісія ніяким чином не може руководитися особистими симпатіями чи ворожим наставленням, або родинними звязками. Мусимо згідно з нашою совістю якнайсправедливіше розділювати висоту здачі поміж окремі господарства.

Справедливий розподіл континґентів це трудна річ, але необхідна. Справедливим розподілом дасть наш нарід свідоцтво своєї зрілости до кермування своїм життям у рідній хаті. Ми мусимо зрозуміти, що кожне село, а затим увесь нарід повинен перетворитися в одну велику сім'ю працюючих селян-хліборобів, робітників та службовиків. Лише таке зрозуміння вможливить нашому проводові здисципліновані, зцементовані народні маси повести до вершин народного щастя. Саме континґентові комісії повинні виказати, що народ дозрілий до великих, самостійних діл. Тому поведім ударну кампанію за справедливим розподілом континґентів та їх своєчасною здачею на збірні місця.

Рідна земля