Управа одної великої установи розписала конкурс на добре платну посаду кількох урядовців. — Треба в означеній годині зголоситися в начального директора. Плата висока, кілька годин праці денно, обставини дуже корисні та ще й різні додатки...
І директор сам нетерпляче ждав цієї години, щоб прийняти солідних людей до праці.
Коли ж прислуга зголосила, що в ждальні є кандидати на посаду, він велів просити кожного зокрема.
— У вас освіта? Ага, добре. — Питає директор та бачно глядить — як себе кандидат на посаду веде. — Нічого собі — думає директор, і виймає наче ненарочно свою папіросницю та шукає сірників. — Ви курець, маєте може сірник?
Молодий кандидат шукає по всіх своїх кишенях і ледве по деякому часі знаходить сірники в кишені свого плаща.
— Ага, дякую, ви можете відійти.
Це саме повторилось із черговим кандидатом, аж поки директор не стрінув дійсно солідної людини.
Але при чому тут сірники та солідна людина? Скажім, що ні при чому. Але, коли посадити таку людину, що завжди розсіяна, біс його знає про що думає, а лише не про своє діло, — коли ж усі люди працюють — а цьому гультаєві захочується вигрівати своє грішне тіло до сонця та байдики гнути — буде млин молоти... І сорока буде скреготати... І кулеша буде, і перевчена праця.
А Панько, що жив на свому хуторі та добрих кількадесять десятин землі засівав, ніколи не робив жодної кривди наймитові. В його наймитувати — це рай. Адже нікому за його головою руки не терпнуть без праці, не торочаться пусті бесіди... Але за то під новий рік і плата достатна і нагорода господарська. Люди в селі оповідають, що він свому наймитові, Нестореві, який у Панька від сирітських літ до парубка працював — свого поля господар Панько наймитові навічне відмежувати велів, два воли з плугом і телігою до новозбудованих господарських будинків відвести наказав і хату під черепицею збудував.
Але ж Панько перебірчивий, що не суди краю його вибагливості, та він уже такий. А вимоги, про які й декому не снилося. Ще більші, як у цього паниська директора зі сірниками...
— Як же ж ти, сину, можеш у мене працювати та святий хліб споживати, коли в тебе за нігтями нечистоти, більше як у безроги під ратицями. Який буде з тебе мені помічник — коли ти себе не потрапиш обхарити?! Мені була б велика ганьба, якби я такого ґазду привів між людей. В хліві тебе держати нема в мене місця.
Так із квитком відходили від Панькових воріт...
Панько не сердився ніколи; тож то сердитись на декого, це треба вже людини. А приходить сірачок — це була б самому Панькові образа лаятись із кимбудь.
— Гей же! Кажеш, що праця тебе не застрашує, то добре. Але візьми оце дзеркало та глянь — які чистенькі зуби в твому роті. Вони ще мабуть ні разу щіточки не бачили. А знаєш, ти голубе сизокрилий, що лице взагалі, рот, очі, вуха, ніс — це все наявно каже, говорить, оповідає, свідчить, виявляє, дає докази — на все — яка ти людина. Чи з тобою варто заходитися, чи гуляй своїми вітрами?...
Цікаві це справи чистота, дбайливість, охайність, огрядність, а далі як по нитці довгий, довгий та дуже довжезний шлях, що веде та показує точність, обов'язковість, пильність, слухняність, любов і пошану до праці; а ще далі та дані довго ще треба йти, шукати та сильно зв'язувати одне вогниво до одного, щоб повстав нерозривний ланцюг. Усиміш цього буде мале слово: характер.
Лежачи до сонічка, та ждучи, щоб другі руки роботу зробили — це заржавіле путо! Ні собаці кість, ні бабине решето…
Рідна земля
01.08.1943