Відень, 11 липня 1893.
Кольпортовані вісти і нами в послїдній дописи з обовязку дневникарского занотована поголоска, будьто-би рада тутешного краєвого суду карного порішила за-для браку знамен злочину з §153. з. к. (кваліфіковане тяжке ушкодженє тїла) зовсїм застановити слїдство, оказала ся неправдивою. Рада порішила тілько пустити вісїм зачинених студентів-москвофілів на вільну стопу, сему спротивив ся прокуратор і висшій суд краєвий пopiшив справу в користь супротивленя прокураторского. Взагалї, як пізнїйше оказало ся, підставу до увязненя половини демонстрантів дала реляція віденьскої поліції, що всї (16) обвинені хотять відїхати на вакації в Галичину. Лиш завдяки добромнїню судьї слїдчого оставлено прочих за зложенєм приреченя на вільній стопі.
Певна однак річ, що суд віднїс ся в дорозї реквізиції до львівского суду, щоби той-же переслухав интересованого Впреосв. митрополита. Через краківскій wiec katolicki опізнила ся справа, але відповіди дожидають з дня на день. До того прикладають велику вагу і від зізнань митрополита залежить, чи слїдство буде застановлене чи нї. Рівнож певна річ, що слідство в напрямі злочину з §.153 з. к. полишене, бо бракує знамен; за те в роботї §.98 з. к. (Erpressung). Вчера переслухувано всїх, що суть на вольній стопі, і як раз ходило о те, чи демонстранти не хотїли припадком змусити актом публичного насильства митрополита до уступленя. Цїкаві зізнаня радикалів. Всї виразно заявили, що се нїкому анї не могло снити ся; на их погляд демонстровано против митрополита яко політика, рівного під тим взглядом кождому иншому горожанинови нашої держави; нїмецке зізнанє каже: "um seine politische Haltung zu tadeln", а цїлею було лишь осягненє "поправи" під сим взглядом. Оден радикал зізнав, що оно було би навіть фатально, бо як би уступив митрополит, "dann erst kommt ein aufriehtiger Jеsuit."
В четвер обвинені мають знов явити ся у судьї слїдчого по дефінітивне пopішeнє дотично обжалованя. Случайно бачили ми всїх увязнених. Знаменито виглядають і повні гумору. Кождий про себе має осібний гарний кабінет, лиш — кажуть — біда, що на світ годї вийти, коби так бодай з-на годинку в Пратер або до каварнї. З Галичини приходять добровільні і то досить значні жертви на полїпшенє харчу увязнених.
Вість подана "Галичанином" бутьто би "Січ" враз з "Буковиною" посредством д-ра Коціча внесли рекурс против розвязаня, не правдива. Доси "Січ" занимає в тім взглядї "становище вижидаюче", бо ходить о результат слїдства судового.
Клевченко.
Дѣло
13.07.1893