Відозва.

Неоцїнений скарб нашої людової поезії, фільософії та нащадки колишнього вірованя пропадають несписані та незібрані, наче-б они і не придали ся нам на нїщо, бо-ж прецїнь сі матеріяли, які зібрали наші трудячі, учені люде як Максимович, Кулїш, Метлиньскій, Чубиньскій та другі, се тілько маленька частина великого богатства, яке береже у своїх устах наш люд. Хотячи причинити ся до збереженя етноґрафічних наших матеріялів, поклав я собі за задачу після можности зібрати як найбільше згаданого матеріялу, а упорядкувавши єго, оголосити друком. Однак робота така перевисшає сили одиниць, бо я можу моєю увагою що-найбільше обняти кілька сїл та похіснувати ся переказами, казками, вірованями та звичаями ихних мешканцїв; прочій же матеріял остане все ще нерушений та забутий. Длятого осміляю ся удатись з прошенєм до Впов. Родимцїв особенно же отцїв духовних, учителїв, богословів, академиків та учеників ґімназіяльних, щоби зволили звернути свою увагу на людові піснї, розкази, оповіданя, звичаї, обряди та повірки, бережно записували их разом з місцевостію, в котрій списали, та з зазначенєм особи, від котрої учули. Ті записки прошу переслати на адресу підписаного, а за здїлану прислугу не тілько буду я вдячний, але подякує кождий чоловік, що коли-небудь схоче заняти ся нашою етноґрафією, подякує наш нарід, котрого духову красу та богатство єго творчої сили збережесь від погибели, подякують нам наші наслїдники.

Чи-ж на сїм місци потребую розказувати про вагу та красу нашого етноґрафічного матеріялу? чи-ж маю хвалити та величати сі старі рускі обряди, звичаї, казки, забобони та піснї? Та-ж найлїпшою мірою ихної вартости се, як живо заняли ся ними учені люде инчих народів як н. пр. Чехів; і сам п. Фр. Ржегорж зумів зібрати та списати велику часть того нашого національного богатства, розсипав єго дрібними рядами по різних ческих видавництвах; другі же Славяне, читаючи все тоє, любують ся красою та глубоким обдуманєм предметів людового світогляду.

Родимцї! чи-ж потреба, щоби аж чужі люде забирали ся до зібраня, списаня та виданя того, що для кождого Русина повинно бути дороге та любе?! чи-ж не мусїли би ми встидати ся того, єсли лишимо облогом ниву, на котрій аж другі народи стануть жати та засїють зерно науки?! Длятого хто, що зможе, нехай при всяких нагодах: при обжинках, весїлю, хрестинах, сватаню, запише та збере хотяй би кілька слів, кілька казок та обрядів, а сим докине цеголку до здвигненя памятника нашому народови.

Данило Лепкій, парох в Горбачах, п. Щирець коло Львова.

Дѣло