З Войнилова.
Тритиждневі зливні дощі нанесли нашим хлїборобам стілько шкоди, що годї отямитись. Не лиш се, що не можна було обробити ся, але і се, що вже було готове, то одно пійшло з водою, а друге зійшло у водї. Бульба і фасоля, одинока пожива нашого хлїбороба, безнадїйно зігнила; жито підпарило ся від слоти і уже побілїло; була надїя ще на пшеницю і ячмінь, але слота не устає і оба ті роди збіжа вилягли та гниють. Про кукурудзу вже й не згадувати, бо она потребує погоди, а тепер у хоптї пропала.
А слота день в день; ріки знов в берегах і хто знає, чи в-друге не виллють. Надїя на осїнні збори пропала і голод пукав у віконце. Треба би якоїсь запомоги в тім нещастю, от хоч би якого відписаня податків, а тут про се нїчого не чувати. Хлїборобови грозить руїна, не буде з чого стягнути податків, а тимчасом ось яка відрада в тім гіркім положеню.
Дня 22 н. ст. червня прибув до Войнилова адюнкт податковий з Калуша п. Сухаровскій і взявши собі до помочи екзекутора податкового, зачав стягати залеглі податки та ті нещастні належитости від контрактів. В cвoїм урядованю не зважає п. адюнкт на се, що многі люде виказують ся квітами і книжками податковими, відповідаючи: То mnie wcale nie obchodzi, ale byliście winni — і забирає послїдне з хати. Для доказу наведемо один факт.
Приходить п. Сухаровскій до поважаного господаря Стефана Лаврія і упоминає ся о належитість правну та податок грунтовий, разом в квотї 105 зр. Лаврій виказав ся книжкою податковою і квітами, що все заплачене і нїчого не винен, крім одної належитости правної в квотї 28 зр. 88 кр., против котрої внїс рекурс до дирекції скарбу 18 марта с. р. — Але додав заразом, що готов зараз заплатити, єсли лиш п. Сухаровскій пояснить єму свої претенсії. Але п. Сухаровскій не пояснив нїчого та лиш взяв ся списувати протокол фантованя. Зафантовано корову, оцїнену на 50 зр., і пару бичків, оцїнених на 50 зр. По списаню протоколу зажадав п. Сухаровскій 3.30 зр. яко коштів фантованя. Лаврій відповів, що не має під рукою грошей, але завтра поїде до уряду податкового в Калуши і заплатить, що буде належати ся. На се почув відповідь, що за ті кошти будуть забрані подушки. Лаврій просив, щоби подушки лишити, бо не буде на чім спати, але готов дати кожух, вартости 25 зр. П. Сухаровскій невдоволений тим, бере подушки з постелї, кидає на землю а при тім відгрожує ся. В хатї настав судний день; дїти і жінка підняли плач і крик, бо нїколи не бачили такої напасти. Се опамятало п. Сухаровского і він вийшов з хати.
На третій день прийшов п. Сухаровскій знов до хати Лаврія і вже не з поліцаями, але з жандармом, та забрав ся на ново до фантованя. Лаврій зачав питати ся, що за причина того нового фантованя, бо худоба вже зафантована, а єсли що належить ся, то він готов заплатити. Але п. Сухаровскій не зважав на ті представленя, лиш сказавши: cicho — забрав пять подушок, одну подушечку, футро і зеркало, а відтак казав собі отворити куфер. Лаврій відповів, що куфер жінчиний — але коли п. Сухаровскій вказав на ключ від куфра, взяв Лаврій ключ і зачав отвирати куфер. При отвореню куфра помагав Лаврієви, котрому трясли ся руки, сам п. Сухаровскій та відтак забрав коралї, вартости 280 зр. З такою добичею вийшов п. Сухаровскій з хати а идучи до уряду громадского, говорив людям, що бігли дивити ся: най хлоп иде до Калуша, най свої річи несе назад до дому, а при тім най покрутить ся і стратить кілька днїв та кошти поплатить, то буде знати, як податки платити.
Покривджений Лаврій пoїxaв до Калуша; був в урядї податковім і в старостві, але нїчого не зискав, бо відправлено єго з нїчим. Удав ся дальше, пoїxaв до краєвої дирекції скарбу у Львові. В дирекції розглянули предложені Лaвpiєм квіти і книжки податкові та рішено, щоби Лаврієви віддати зараз заграблені річи. Утїшив ся Лаврій, вернув до Калуша, але не так скоро дістав свої річи. Там найперше мусїв вислухати від адюнкта податкового такі слова, як: їхав-єсь до Львова, їдь же ще до Відня — але вкінци віддано єму річи лиш коралї полишено.
Оттакій то факт лучив ся у Войнилові. Правда, що се впало на заможнїйшого чоловіка і він міг упімнути ся о свої права не зважаючи на кошти, але що має робити бідак, котрий не має часом що зїсти на обід — хиба плюнути на все і йти в світ зa очи.
Дѣло
05.07.1893