Австрія не повинна віддати Галичини. — Небезпека відокремленя Галичини.
Львів, 26. червня 1918.
З хвилею, як австро-польське полагодженє починають форсувати Мадяри, які хотять для себе Дальматії і Босни й Герцеговини, а за се виставляють як "компензату" для Австрії австро-польське полагодженє, — в кругах австрійських Нїмцїв починає будити ся реакція проти такого полагодженя польської справи. Публичний вислів сьому дала поки що христ.-соц. "Reichspost", але ся реакція будить ся також в нїмецьких посольських ґрупах.
В статї, про яку ми вже згадували в передовицї п. н. "За утворенє українського коронного краю" (ч. 139. з 22. с. м.) "Reichspost" (з 19. с. м.) вказує на те, що коли Угорщина дістала-би Дальматїю і Босну й Герцеґовину, Австрія не тільки втратила би Дальматію і співволодїнє в Боснї й Герцеґовинї, але також мусїла-би відступити Польщі Галичину. А що Польща, маючи довгу границю з Прусією і з Угорщиною, а коротку з Австрією, підлягала би господарським і через те й полїтичним впливам з одної сторони Прусії, з другої Угорщини, то австро-польське полагодженє стало-би властиво угропольським полагодженєм. Проти такого полагодженя "Reichspost" як найрішучійше застерігаєть ся, домагаючи ся, щоб aвcтpійcьке правительство ясно й рішучо заявило, що не думає зрікати ся анї ступня австрійської державної території.
Та сама "Reichspost" з 21. с. м. містить принципіяльну статю п. з. "Zur polnischen Frage", в якій вказує основи полагодженя польського питаня. Сї основи такі, що треба трактувати окремо спробу Польського Королївства і окремо справу Галичини.
"Конґресова Польща", утворена віденським конґресом 1815 р., визволена в теперішній війнї з під російського панованя, повинна творити державу. Границї сеї держави повинні покривати ся, загально беручи, з границями Конґресової Польщі. Виїмком від сього було би відлученє кількох литовських повітів до Литви, конечне спростованє границї від сторони Нїмеччини, яке повинно бути як найбільше обмежене, і виконанє берестейського договору з Україною що до Холмщини, яке повинно по змозї як найбільше узгляднювати густїйше польське населенє.
Так повинна виглядати самостійна польська держава. Розширенє її на нїмецькі і австрійські области колишньої Польщі є виключене.
З окрема виключене є відступленє Австрією для польської держави Галичини, яка творить 26.13 проц. території і 28 проц. населеня австрійської держави і має незвичайне господарське значінє для Австрії.
Австро-польське полагодженє не було би для Австрії нїякою компензатою за відступленє Галичини. Сама персональна унїя Польщі з Австрією не представляє для Австрії вартости, а тіснїйша праґматична злука Польщі з Австрією робили би вражінє анексії Польщі Австрією.
Австро-польське полагодженє стрічало ся з прихильністю австрійських Нїмцїв з тої причини, що вони хотять позбути ся Поляків з парляменту. Та се можна осягнути тякож иншим способом: відокремленєм Галичини на основі акту з 4. падолиста 1916.
В кінцї статя вказує на те, що австро-польському полагодженю противили ся би всїми силами Українцї Східної Галичини, які не хотїли би належати до польської держави і які в своїх змаганях мали би поміч української держави. Коли б навіть Поляки хотїли дати Українцям автономію, то ся автономія инакше виглядала би в польській державі нїж в Австрії, для якої аксіомою правлїня може бути тільки як найбільше узглядненє потреб окремих народів.
Як бачимо з сих виводів, полїтична думка австрійських Нїмцїв, відвертаючи ся рішучо від австро-польського полагодженя, вертає знов до ідеї відокремленя Галичини. Та коли австрійські Нїмцї думають, що на відокремленє Галичини Українцї лекше згодять ся за цїну якоїсь автономії в відокремленій Галичинї, — то мусимо заявити, що вони милять ся.
Ми домагаємо ся автономії не в відокремленій Галичинї, тільки в Австрії, автономії через утворенє автономного українського коронного краю в Австрії. Тільки се може вважати український нарід за полагодженє української справи в Австрії.
Дїло
27.06.1918