Душехватство,

Ще добре не перегомонїла справа тучапска, а вже виринула нова справа переходу 7 господарів Медухи в повітї галицкім. Тих вірних (?) успів епископ Куїловскій лиш в той спосіб удержати при вірности для своєї церкви і обряду, що прирік за них зложити датки конкуренційні.

Єсть се важке signum temporis для церкви уніятскої в Галичинї: вірних єї треба грішми купувати. Такі случаї, здаєсь, на будуче не будуть спорадичні і ми не будемо песимістами, наколи скажемо, що показуєсь велика потреба того, щоб з одної сторони князі церкви, з другої посли наші призадумались дуже серіо над средствами, котрими би не тілько спинено самовільний перехід уніятів до римскої церкви, але і справу конкуренційну управильнено, т. є. облегчено.

Побіч Тучап і Медухи переходить велике множество вірних церкви рускої тихцем на нїдро латиньскої церкви. Нам сказано, що Є. Е. митрополит, в часї своєї послїдної візитації деканату жидачівского, мав нагоду пересвідчитись, що тут і там латиньске духовеньство досить старанно плекає душехватство, а власти політичні охотно приймають до відомости зголошеня переходу з обряду руского на латиньскій. Подібні вісти нотували ми нераз в "Дѣлї", а нинї для илюстрації факту, що душехватство єсть у нас на порядку дневнім, подаємо образець дїяльности на тім поли одного молодого латиньского священика з деканату мостиского.

З відтам пишуть нам: "Вікарій кс. З. бавив ся довгій час спортом навертаня жидівок на христіяньство. Ревностію довів сей місіонер до того, що до 20 дївчат жидівских покинуло бодай хвилево свою віру.

В тїсненькій комнатцї скривав і обучав він молоденькі неофітки, годуючи их вепровиною, щоб скорше призабули на закон Мойсея. Тілько-ж досить гіркі плоди зібрав наш місіонар из своїх трудів. Одна конвертитка удалась сейчас по принятім хрещеню до рабіна белзкого і там зтоптала крест. Друга звелась на бездороже попала в страшні злиднї, вернула відтак до вітця свого ледви жива і ставши назад жидівкою гине в сухотах. Трету конвертитку перехопила віденьска поліція перед місяцем і доказала їй, що она вже третій раз за-для ґешефту зголосилась до хреста.

Се душехватство не вміняємо о. З. в провину. Але мусимо протестувати против самовільного місіонарства межи вірними руского обряду, на котре то поле о. З. в найновійших часах пустив ся. Ось вам такій факт. Сего року зараз по Різдві набрав наш місіонар цукорків в кишенї і гайда межи Русинок на сусїдні села. В селї Дмитровичах перехопив він кільканацять вирослих вже душ, висповідав, запричащав і зачислює их вже до свого духовного стада. Коли в школї Судово-вишеньскій рускій катихит одного ученика не допустив ще до сповіди за для дуже молодого віку, то кс. З. пробував і єго сповідію перевести на обряд латиньскій. Дївчат Русинок записує кс. З до рожанця і намовляє их, щоби бодай раз скоштували лат. кумунії. Але скаже хто, чому-ж руске духовеньство не бересь за подібні міри і чому не иде аґресивно против обряда латиньского? На те відповімо, що такій рускій місіонар поїхав би на дуже лихім візку. Єго не піддержав би в тім дїлї нї декан, нї епіскоп єго. А вже власти політичні і праса польска накинулись би на такого місіонаря мокрим рядном. Власть духовна перенесла би зараз такого сотрудника на инше місце, а староста і двір осудили би єго borbifax-om. Нас не мірять одним аршином з латинниками, і длятого при нерівних обставинах латиняне поборюють нас на кождім кроцї. В Мостисках самих душехватство розширилось так дуже, що тамошний лат. парох сказав до своїх сотрудників ті памятні слова: Dosyć tego, не перетягайте більше Русинів, бо за 10 лїт лишать ся тілько церков і приходство, а душ руских і на показ не буде".

Таких образків душехватства можна би навести богато. Ми не похибнемось, наколи скажемо, що з кождим днем церков наша малїє, і що душехватство, мимо конкордії єсть есенціональною точкою проґрами Поляків супротив Русинів. Зарадити тому лихови треба. На то указала вже і статья N. fr. Presse, котру ми подали в "Дѣлї". Латинники йдуть против нас аґресивно, сим викликуєсь огірченє Русинів і нa тлї тoгo огірченя і невдоволеня успівають аґітації россійскі. По нашій гадцї показуєсь нинї потреба щоб князї церкви зібрали деканів, велїли собі здати докладну справу з душехватства, а відтак придумали відповідні міри, щоб зло рішучо усторонити.

З другої сторони просимо читaтeлїв "Дѣла", щоби зволили всякі факти душехватства подавати в нашім дневнику до прилюдної відомости.

Дѣло