З Самбора.
З иніціятиви п. Ромуальда Макаревича, директора товариства офщіялістів приватних, писали наші часописи перед кількома роками широко про потребу реорґанізації фонду вдовичо-сиротиньского. В Перемишли вибрано й навіть окремий комітет до розслїдженя тої справи і переведеня евентуальної реорґанізації. З того всего єсть до тепер тілько хісна, що залеглости стягають ся енерґічнїйше, та що члени платять в нaйнoвійшиx часах свої вкладки точнїйше, — впрочім все лишило ся по старому і вдовицям не підвисшено пенсій.
Незадовго буде пятьдесять лїт від часу заснованя того фонду — часи і обставини економічного житя змінили ся в тім часї дуже, а висота пенсій позістала до нинї майже та сама, що в перших роках. Пятьдесять або шістьдесять зр. річно, які вдовицї з того фонду побирають, то нинї заледво вистане на наєм нужденного мешканя, а що-ж говорити о заспокоєню других необходимих потреб. Давнїйше, як земля була дешевша, вдовицї по священиках, маючи тисяч або два тисячі зр., могли легко купити собі в якім містї домок з городом, а маючи свій кутик лекше могли би проживати і посилати дїтей до школи. Нинї то все змінило ся; реальности пійшли в цїнї дуже високо, і платять ся два рази дорожше або і більше як перед двацять роками.
На пpимip наведу тілько два міста, Перемишль і Самбір, де проживає значне число вдовиць.
Вдовицї, що давнїйше там замешкали, купували собі звичайно яку хатину, а нинї, за маленькій домок треба дати найменше чотири тисячі зр., мало котра вдовиця може мати свою хату. Длятого вдовицї нераз дуже бідують, а навіть терплять нужду. Вдовицї помагають собі по більшій части в той спосіб, що держать учеників на станції. Хто тій праци з близька приглядав ся, той мав нагоду переконати ся, як мало она доходу приносить, а кілько то прикростей неодна бідна вдовиця від своїх студентів знести мусить, заки кілька крейцарів заробить. — Гіркій то кусник хлїба, але потреба змушує до всего. А що-ж говорити о тих вдовицях, що знемочіли зі старости, або суть слабовиті. Ті не можуть собі власною працею нїчого заробити! Жиючи від більше як двацять лїт в Самборі, я мав нагоду нераз о тім всїм наочно переконати ся.
В 1873 р. підвисшено платню урядникам, а дальше підвисшенє єсть нинї лишь квестією часу. — За тим пійде і підвисшенє пенсій вдовицям і сиротам по урядниках. Від р. 1874 призначало правительство що року певну суму на запомоги для священиків, а в р. 1885 унормовано новою уставою висоту конґруї, і многим священикам, особливо на лихших приходах підвисшено значно давнїйші пенсії.
Тож видимо, як все змінило ся; як доходи всїх підвисшили ся, а вдовицї по священиках мають і нинї таку саму пенсію як перед кількадесяти роками.
Всї признають, що женщини, виховавші цїле поколїнє молодшої интеліґенції рускої, заслужили собі на лїпше заосмотренє на старі лїта, анїж тепер мають — але до дїла нїхто з належитою енерґією не бере ся а многі кажуть, що правительство має сyпpoтив вдів і сиріт по священиках такі самі обовязки, як супротив вдів і сиріт по урядниках, але до тепер нїодин посол до ради державної не поставив конкретного внесеня в тім взглядї. А прецї могли би наші посли зажадати від правительства певної постійної суми на дотацію всїx трех фондів вдовичо-сиротиньских в Галичинї, особливо тепер, коли осягнено рівновагу в буджетї державнім, а міністер скарбу має кромі того ще до диспозиції около двіста міліонів зр. готівки в скарбі державнім. Пятьдесять тисяч зр. річно в буджетї державнім не много значить, а для вдовиць була би се велика поміч.
По-при се однак лучше би було власними силами старати ся о реорґанізацію фонду в дусї новочаснім. Треба би вибрати анкету для всїx трех епархій, а то не тілько зі священиків, але і з правників та економістів. Така анкета зложена з людей всяких станів і з людей фахових певно перевела би так дуже пожадану реорґанізацію, котра, як то з самой річи випливає, потягнула би за собою підвисшенє річних вкладок до тепер плачених. Кождий платив би ті свої вкладки охотно, бо знав би, що по смерти лишит жену і дїти, відповідно до вимогів свого стану заосмотрені.
Д-р Корнило Чайковскій.
Дѣло
22.06.1893