Запит до правительства Української Держави.
В Київі ведуть ся переговори в справі заключеня мира межа Україною і Великоросією, а голова української мирової делєґації, п. Сергій Павлович Шелухін, поставив чотири домаганя, на яких ceй мир може бути заключений.
Здавало ся, що при так важному договорі, котрий має бути підставою добрих взаємин між тими двома державами на місци царської імперії, будуть поставлені всї справи головні, та після можности зараз полагоджені, а коли нї, то бодай порушені, через що дали би правну підставу претенсіям на будуче.
Тимчасом показуєть ся, що так не є, бо не видко сього з чотирох домагань, поставлених українською стороною.
А до справ таких, нагромаджених через довгу приналежність України до Москворосії, котрі тепер повинні бути доконче вирішені, належать скарби культурної старовини, предмети штуки й грамоти як також передісторичної археольоґії, на просторах нинїшної української держави найдені, а при централїстичній системі царського уряду на північ вивезені і там зложені по всяких музеях і архівах. Предметів таких є там велика сила тай вони представляють собою великий капітал культурний, що виходить на десятки й сотки мілїонїв в грошах. Але зглядна їх вартість є в першій мірі культурна й наукова, потрібна до дальшого розвою. Деяких предметів навіть вірно отаксувати не можна, бо їх вартість як унїкатів і памяток стоїть понад всяку реальну цїну в грошах, їх вартість сама в собі, так сказати б ідеальна. А вже-ж частина того, що зберігає в собі хочби тільки славний на весь світ "Ermitage" в Петроградї становить гарну пайку України. Подібно і в Москві й по других городах Великоросії памятників наших доволї, куди напливали вони від кількох столїть.
Та кривда розкопуваня гробів і обголочуваня до нага української території в її прадїдних традицій, болїла вже глибоко Тараса Шевченка, коли він повен жалю немічного та сердечної ненависти на сього рода вчинки заповів судний день і пімсту обкраденого духа з могил.
I день сей настав вже. Дух України воскрес, повалив ся царизм, а на його звалищах оба народи можуть подати собі дружну руку до мира, вертаючи чесно й щиро один другому нечесну добич.
Годї уявити собі врештї, щоби молода українська держава залишила домаганє звороту тих річий, на котрих має оперти дальший свій поступ культурний, свої школи, науки, штуки, умілости технїчні і т. п. Якже врештї може остати українська держава тїлом без душі, народом без традицій, коли все те буде поза нею у чужому заставі?!
Львів, 10. червня 1918.
Д-р Й. Пеленський.
Дїло
12.06.1918