[Повінь. — Вішалники. — Каси братскі в Борислави.]
День по дневи дощ не перестає, гори в хмарах купають ся, злива незапамятана. Води мости порозривали, збіже повилягало і не знати чи піднесе ся, — шкоди необчислимі. Тисьмениця зробила Бориславови також несподїванку: кілька домів затопила, кілька позволила розібрати, кілька знищила. Зробила порядок по свому: завела на якійсь час чистоту санітарну, навіть без апарату десинфекційного, та понесла з своїми бистрими филями великі достатки заразливих мікробів і неприятно вонючого гною, але рівночасно прочистила також і кишенї предприємцїв-нафтарів, бо позаливані шиби будуть коштувати тисячі, заким осуне ся злишну воду; не у одного і на пів року застій!
Загал робітничій вірить свято, що злива наступила в наслїдок двох вішалників, котрі недавно, боячи ся голодової смерти, покінчили самоубійством. Ще з одного вспіли забобонні старозавітники бодай шнурочок і лахи винесені з шпиталю дрогобицкого розхапати поміж себе, — але з другого не мали сим разом нїякого хісна: дня 3 червня о 6 годинї рано вилїз из ями по нічній шихтї в Адамовій одежи і в подертих ходаках полїз на "трійку" ялиць, що стоять над старим закопом, і там в очех численної публики повісив ся на 15-метровій висотї в той спосіб, що ногами зачепив о щеблї ялицї а голова з шнурком повисла в долину. Один з відважнїйших полїз на сю "трійку" ялиць струпішілих, хотїв неборака спасати і перерізав шнурок, — та що з того, коли нещасливий злетїв на землю з такою силою, що всї голодні внутрішности в нїм не одержали ся! Ще храпів кілька хвиль і рот мав отворений, але "содавассер" не хотїв пити. Стефан Феркаль звав ся, з Яблінки угорскої. Писав до своїх перед тижднем, що "лихе веремя" а як не пришлють пятки нa рубатку, на штани і на дорогу, щоби з сего пекла вилїз, то єго між живими більшe не побачать. Свої не спішили з пяткою, а він, войсковий гоноровий, додержав слова.
— І при войску вислужив і не повісив ся — розважали старі урльопники, — аж тут біда досадила єму окропу!
Так ялицї ставлені в піраміду по три або чотири над шибами вертничими, представляючи з-далека вид шибениць, стають ся дїйстними шибеницями для животів голодних. Споглядаючи на безчисленну сю "храмину" — голу, босу, голодну, чоловік сам не знає що подивляти: чи тую діявольску проворність, з якою безчувственність переміняє найлїпші закони в страшне орудє на свою жертву, чи сей фаталізм, якому та жертва піддає ся безуслівно.
От хоч-би й каси братскі [Bruderladen], до котрих платить кождий робітник 4 крейцарі — 2½ на емеритуру а 1½ на аптику, — а яку з тої каси може мати запомогу в випадку нещастя і як уміє з неї хіснувати, нехай послужить за доказ отсей примір:
При однім товаристві робітничо-приватнім єсть дві третинї робітників христіян а третина жидів. В місяци маю було 82 хорих, а з того 77 жидів, а 5 християн. Позаяк на аптику видано в тім місяци 61 злр. з каси братскої, то з тої квоти припадає на третину жидів 58 злр. а на дві третинї христіян менше-більше 3 злр.! Так само або ще й гірше стоїть дїло з фондом емеритальним... Каса "братска" ["брудерляда"] гідна своєї назви! не правда? Много-ж тут ще таких братских кас і куди обернеш ся, що-раз нові входять в житє...
Плескачка.
Дѣло
08.06.1893