Промова папи до руских путників.

Віденьскій клєрикальний "Vaterland" помістив в повній основі промову папи до руских путників яко відповідь на адресу Русинів, в котрій сказано, що папа має Русинів в особливій опіцї, завірено о преданности Русинів Римови і пригадано знані слова папи Урбана: "О mei Rutheni, per vos ego.. и т. д. Папа по відчитаню адреси Впреос. митрополитом Сильвестром — промовив словами:

"Возлюблені сини!

"Коли зі всїх сторін відбираємо желаня з тої нагоди, що при Божій помочи Ми діждались 50-лїтного ювилею епископского, то дуже радо приймаємо також і ті желаня, які нам приносить нинї вельми заслугуючій на любов нарід галицких Русинів. Ваші заяви чувства, возлюблені сини, дорогі Нашому серцю передовсїм длятого, що устами Вашого Митрополита заявили Ви з повним пересвідченєм, що Ми окружаємо Ваші справи вітцївскою і виїмковою опікою. Бо вже від давна — сама пригадка того радує вже Нас — дїлали Ми при Божій милости для Вашого спільного добра.

"Головна річ була, що славний а супротив Ваших предків під кождим взглядом так дуже заслужений чин Василіянів, котрі вже майже цїлкoм упали, Ми піднесли на ново; зробили Ми се з печаливости про Вас і повні надїї. Бо коли давними роками, в часї розцвіту сего чина, також і Ваша церков стояла в повни розвитку, то треба було сили тої Церкви оживити і відновити передовсїм при помочи того самого средства. Однак тепер можемо вже тїшитись обильними плодами, які з того — як се Нам звістно — при співдїланю епископів як найкрасше виростають, так що попри епископів і духовеньство суть вже тепер помічники до різних функцій, а в будучности ще більше их буде.

"Так само утворили Ми відтак, щоби душпастирство відповідно до обширу краю могло бути лїпше виконуване, новий епископскій престол в Станиславові.

"Вкінци же, щоби Ваш цїлий нарід міг приймити добродїйства католицкої реліґії в спосіб відповідний теперішним відносинам, поручили Ми Вам відбути залишений майже від двох віків синод провінціональний у Львові і вислали до правленя ним мужа звістної бистроумности; — вкінци Ми не залишили нїякої нагоди, коли лиш Вам могли бути пожиточними.

"Однак мусимо признати на похвалу Русинам, що не суть байдужий для Наших змагань і печаливости — а що хотять подякувати за се ревностію і пильностію доказує як-раз отсе з-так далека предприняте богомілє до Гробу св. Петра, яко до святого скарбу Віри і підпори сили христіяньства. Ви самі, возлюблені сини, признали се перед хвилиною; справдї, з Ваших слів слїдна певного рода готовість повинувати ся, так що мов би Ви нїчого більше від Нас не вижидали, як лиш пересторог і поручень.

"А наше слово перестороги звертає ся найперше до епископів в справі дуже важній, котра дотичить их душпастирскої печаливости, именно: щоби питомцї в церковних семинаріях як найлїпше образувались. Най нїколи не залишають звертати пильної уваги на спасенє душ, на плян наук, а спеціяльно на карність, най нїколи не залишають дбати о се, а при тім нїкого иншого не давати на настоятелїв, як лиш таких, котрі з любовію здорової науки лучать силу характеру, а спеціяльно же горячого духа священичого.

"А священьству хотїли би Ми з притиском поручити, щоби завсїгди памятало о повинованю для епископів і згодї братній. Коли повинованє і згода наступить, то і стан священичій буде тїшити ся у народу так спасенною повагою. Розумні рішеня синоду війдуть в житє, а, що зарівно єсть пожадане, неоправдані і більше анїж можна би надїятись шкідні різницї в обрядах відпадуть і щезнуть. З тою самою печаливостію най священьство плекає в народї сю так під кождим взглядом хосенну побожність і не устає примінювати деякі, звичайні у латинників, вправи в побожности; бо в сей спосіб окремішність их обряду грецкого не буде нарушена, а натомість звязь з Церквою латиньскою і римскою буде підпомагатись дуже кріпко. Бажаємо, щоби таке прихильне успособленє між клиром грецким і латиньским було дїйстно сильне, щоби именно священьство обох обрядів, покликане до почитаня одного Бога і Єму в однім і тім самім званю служаче, взаїмно обосторонними примірами святости і любови наставляло ся і підпомагало ся. Цїлий же нарід най так треває при вірі католицкій і сю віру в житю і своїм дїланю ставляє так високо, як се одиноко пристоїть сему найзнаменитшому Добру; оповіщувані Нами про се від часу до часу письма повинні епископи совістно принимати і пильно вводити в житє, а небезпечности блуду і давних хиб пильно оминати; се упімненє, щоби розум душпастирів беріг того безпереривно, даємо в тій цїли, щоби легковірність простодушних не була обманювана якими небудь фальшивими науками некатоликів, а именно злими книжками.

Промова Наша, возлюблені сини, вже де-що предовга, але пізнайте в тім як-раз Нашу апостольску печаливість, котрою руководимось, печаливість не лиш о Вас, але також о много инших, котрих вічне спасенє з Вашим мов би особливим способом було в звязи. Бо Ми віримо так само, як Наш попередник Урбан, котрого гідні памяти слова Ви пригадали, що з горячости віри і з чистоти oбичaїв народу руского виплине сила чудотворна і засягне ті народи недалекого Всходу, котрих Церков римска від давна прикликує і запрошує в свої рамена. Поручаючи опіцї Божій сесю так любу надїю, молимо Матїр Божу, архангела Михаїла і мученика Іосафата, щоби через Их опіку ласка небесна що дня з більшим хісном у Вас росла, а щасливим заповідженєм тих бажань най буде апостольске благословленє, котре з найбільшою любовію удїляємо кождому з Вас, епископам, духовеньству і цїлому Вашому народови."

Дѣло