Творчість Олени Кульчицької — це окремий розділ в українському мистецтві Галичини. Не тільки окремий, але й один з основних. Труш пробив нашому мистецтву вікно до Европи, але Кульчицька відчинила йому двері навстіж. Творчість Труша йшла в одному напрямку. Він обмежився лише до олійної техніки і цим свідомим обмеженням осягнув подивугідну висоту майстерства і технічної фінезії. Кульчицька ще на шкільній лаві мала змогу засвоїти собі всі різнородні мистецькі техніки і своїй творчості не клала ніяких технічних там. Цим способом стала вона піонером не одної мистецької техніки. Ця різнорідність її діяльности розширила обрії в нашому галицькому новітньому мистецтві і поклала підвалини під його розріст в усіх можливих і практикованих в Европі формах. Це одна з найбільших заслуг О. Кульчицької.
Але вона має ще іншу заслугу. Імпресіоністичний напрямок творчости Труша радикально зривав з давньою добою нашої пластики. Кульчицька, вийшовши з декоративної віденської сецесії, знову нав'язала нитку до декоративної основи нашого старого мистецтва, в якому барвна площа і графічність композиції грала головну ролю. І хоч між старим візантійським мистецтвом і новітньою сецесією є ціла безодня, то обидві згадані прикмети єднали ці два далекі собі світи, почерез проміжжя віків і світоглядових окремішностей, спільним помостом. Сьогодні з перспективи часу ми вже можемо добре побачити, що творчість Кульчицької і Модеста Сосенка проклала для наступних мистецьких шукань у нас шлях до відродження старих наших традицій. Згодом ці змагання дали нам Бойчука, Холодного, Крижанківського і їх послідовників.
Спеціяльна заслуга Кульчицької на полі графіки. Тут виступає вона як справжня піонерка. Ніхто з наших мистців, у часах виступу на мистецьку арену, графікою не цікавився, і ще не скоро після того знайшлися у нас мистці-графіки. Хто здає собі справу з того, якої певної і виробленої руки вимагають різнородні графічні техніки, — той може осудити, як високо заавансована і покликана була Кульчицька ввести ці техніки в нас. Нема, мабуть, ні одної графічної техніки, до якої б вона не взялася, даючи кожною спробою суцільний мистецький твір. І коли ми зважимо, що все те викликала перша жінка в нашому образотворчому мистецтві, — то зростає тільки наш подив для її мистецької талановитости і творчої снаги.
Виставка мистецьких праць Кульчицької, що саме відбулася в виставових залях Спілки Праці Українських Образотворчих Мистців, показала всю її багатогранність. Немає і не було в нас досі такого мистця, який засвідчив би своєю творчістю таке багатство вразливости й інвенції, таку непідроблену любов до рідної землі і народу. Спеціяльною любов'ю оточує Кульчицька народне мистецтво, цю велетенську нашу культурну скарбницю і невичерпне джерело декоративних засобів. Дві ділянки цього мистецтва стоять завжди в центрі уваги Кульчицької — одяг і дерев'яне будівництво. Ніякий труд не відстрашував її відшукувати в різних закутинах нашої землі найхарактеристичніші зразки і зафіксовувати їх для майбутности. Дві великі теки прекрасних акварель повинні якнайскоріше побачити в друку світ божий, щоб ширити ту любов до нашого мистецтва, що нею надихало їх гаряче серце Кульчицької. Та й для науки ці матеріяли мають першорядне значення.
Не мав я наміру в оцьому короткому огляді з нагоди виставки рецензувати окремі твори, показані на ній — бо це й не потрібне нікому. Власне кажучи, велика їх кількість саме з останніх років — доказ, що Кульчицька, не зважаючи на важкі особисті і позаособисті переживання, не послабла у своїй працьовитості, а добрий мистецький рівень тих праць проречисто говорить, що вона ще й нині належить до найдіяльніших і найбільш творчих мистців.
Др. Михайло Драган
Наші дні
01.06.1943