Від Дрогобича.

[Хороби і нужда між народом та вихід людей на Угорщину за роботою. — Жиди. — "Табулянти" по селах.]

"Три рази по пять" уже минуло [від Різдва], а верхи все ще снїгом вкриті, поміж людьми голод, холод — нї собі, нї худобі. В многих селах видушила дїточа слабість дїти до нащадку, — кір, шкарлятина, діфтерія не переминали ся, а тепер знов тиф і віспа по селах уже так страшно розгосподарили ся, що й "здекуційник" не хоче по хатах ходити...

В Бориславі заробок лихій, і то тілько для "своїх". В доохрестних селах люде позаставляли, що могли, і повандрували "на Венґри" глядати роботи. Та покпили ся, небожата: роботи не знайшли, гроші розтратили, а тепер вертають з жебранім до дому. Найлїпше вийшов на тім зарібку один селянин з Л. Заставив сїножать за 15 зр. на кільканацять лїт, поїхав на тоті "Венґри", гроші протратив, роботи не знайшов, але зате стрітив ся там з давним знакомим Юдою і єму спродав грунт за сотку, таки там на місци, і вернув з ним до дому, щоби єму віддати в посїданє. Не иронія се? Потребував аж на Угри їздити, щоби купця знайти на свою батьківщину. Як би в Дрогобичи і в Бориславі було за тих купцїв?!

А уже що-до Борислава — то сей жиє своєю вдачею автономічною, пхає "ґоїв" у землю, душить незамітно, систематично, а глядає доброго купця на себе... хоч золоті часи минули безповоротно і всюди якось не щастить ся. Навіть при комісії асентерунковій не пощастило ся: суворий, неумолимий "реґіментсарцт" спав і їв у касарни жандармерії — і тим напсував чимало крови побожним старозавітникам, дрогобицко-бориславским горожанам... Пана "реґіментсарцта" назвали за те "юденфрессером", глядїли на него з гори і жадна сабашівка перед ним не потрясла ся. Дальше побажали єму, щоби на другій рік не приїхав до асентерунку, а своїх многонадїйних синів призначили до "нахштеллєрів", — після их практичного понятя дїло се дуже добре.

"Табулянти" майже всюди по селах покінчили свое дїло. Де був один, лишив ся один, а де десять душ зголосило ся до одної прилуди, там кождому по кусочку, всїм по рівній части, з чого процеси ростуть, як гриби по теплім дощи, і начиняють невдоволеними коршми та й кримінали. Неодин бодай животїв до тепер, бодай яко-тако пара в нїм товкла ся, а приїхали "табулянти" з справедливостію, полудами зайшли єму очи...

Примір першій: Губка, добрий господар, мав шість "морґів" грунту, жив ощадно, всї дачки приносив у пору сам, удержував шестеро дїтей своих і горбату 50-лїтну сестру-дївку при собі. Кличе "табулянт" Губку до себе, пише "ciało hipoteczne": брата й сестру, або половину грунту Губцї, а другу сестрі горбатій! Горбата, що до сеї пори тихо сидїла, молила ся, платє людям шила та гроші на боже і на поховок складала, тепер немов підвіяна підшептами дорадникові каже собі дати половину грунту, бо она віддає ся! Оплати не хоче, лише грунту! "Ей, дївко-калїко! тобі три чверти до смерти, не роби з себе сміху, сиди тихо!" Не сидїла калїка тихо. Обиджена пійшла до жида і спродала свою половину за три сотки! Жид виходить з плугом, з бороною, з поплечниками-палкарами, — Губка не дає своєї батьківщини... Дальших наслїдків легко догадатись.

Або таке: Дрімайло має вісїм морґів, дїтей по трох жінках, за кождий раз аж числити мусить, щоби комусь сказати, кілько их єсть, поховав дїдів, батьків, три рази горів і три рази ставив ся, але якось жив. Кличе "табулянт" єго до себе, зявляє ся також і сестра нїби померша, що в Дрогобичи на Ланах вік звікувала, говорить до судьї по жидівски, бо свою мову вже зaбyла. "Табулянт" ріже грунт по половинї братови і сестрі, а баба відступає свою часть свому хлїбодавцеви!...

Примірів таких можна-б навести без кінця. Та може они на що здадуть ся? Мої вільнодумні товариші говорять менї, що хто не йде з поступом часу, мусить гинути безпощадно... Далось би о тім поступі дуже богато балакати, але лїпше полишу на пізнїйше.

Плескачка.

Дѣло