На засїданю соймовім в середу прийшло на порядок дневний внесенє ґр. Борковского о 100.000 зр. запомоги на будову льокальних зелїзниць в Галичинї. Ґраф посол при мотивованю свого внесеня мусїв ужити всеї дипльоматії, щоби оправдати бодай на око стійність свого внесеня. Годї було ґрафови не пригадати соймови обставин і условій, під якими прийшло до будови всхідно-галицких зелїзниць льокальних. Правительство дало на сю будову девять міліонів зр. під услівєм, що край разом з интересованими прийме участь в покритю коштів будови у висотї міліонна зр.; се оповіщено законом з дня 8 цвітня 1893 р. Сойм занимав ся справою зелїзниць в 1892 р. і одноголосно ухвалив 500.000 зр. на будову під услівєм, що интересенти зложать зі своєї сторони другу половину бажаного правительством міліона: се стало правосильне ухвалою соймовою з 5 цвітня 1892 р. Доси річ ишла гладко. Коли-ж прийшло до реального приміненя ухвал, именно, щоби интересовані зложили пів міліона зр., показало ся, що они не можуть чи не хотять зложити тої цїлої квоти. Ґраф-внескодавець зазначив, що интересовані помимо найбільших змагань субскрибували лиш 360.000 зр., а 140.000 зр. им хибує. Але убігаючі ся о концесію — річ звичайно досить ласа — докинуть з власних або могучих зібрати ся фондів ще 40.000 зр., а що-до хибуючих 100.000 зр., то вже нїяким чином их не роздобудесь від интересованих. З причини тих 100.000 зр. могло би не прийти до будови зелїзниць, бо в тім містить ся головне услівє що-до субвенції пів-міліонової краю — а зелїзницї дуже потрібні для розвитку економічного всхідної Галичини, — тож посол ґраф винайшов дуже простий спосіб виходу з цїлої справи: Замість дїдичів, купцїв, промисловцїв і підприємцїв зложить край хибуючих 100.000 зр. і зачинаймо будову.
Внесенє ґр. Борковского мало відослатись до комісії зелїзничої. Звичайно по мотивованю виескодавцем внесеня, нїхто не забирає голосу, бо розходить ся лиш о формальність, чи відослати внесенє до сеї або тої комісії. Однак сим разом уважали рускі посли відповідним зазначити свій погляд на цїлу справу, а щоби надати більшу вагу, заявили, що противлять ся також під взглядом формальним відосланю внесеня до комісії. Не відсилати внесеня до комісії — річ в житю парляментарнім досить незвичайна, але се вже лучало ся кілька разів в галицкім соймі, а вказали сю дорогу шляхтичі польскі, правиця соймова, котрі при внесеню о безпосередних виборах сидять мов приковані до своїх місць або не підносять рук і се внесенє сходить з сесії соймової цїлком без гамору. Оттаку то дорогу вибрали і рускі посли при внесеню ґp. Борковского, а пос. Телишевскій зложив таке заявленє:
"Заявляю, що я противний відосланю того внесеня до предложеної комісій зелїзничої, а то з причин формальних і мериторичних. З причини формальної я противний, бо внесенє посла Борковского противить ся постанові 38 реґуляміну соймового. Се внесенє своїм змістом зміряє просто до цїлковитої зміни нашої ухвали з 2 цвітня 1892 р. і єї засад.
Позвольте панове, що приведу вам в память сю ухвалу в повнім єї змісту (читає): "Щоби забезпечити будову всїх галицких зелїзниць льокальних з Тернополя до Залїщик, Скали і Ивана пустого, ухвалює сойм одноразову субвенцію в квотї 500.000 зр. під такими услівями: 1) що в заміну за тую субвенцію одержить репрезентація краю відповідне число акцій закладових; 2) що — прошу уважати — решту потрібного капіталу закладового тих зелїзнииць о скілько не буде достатчена від місцевих интересентів, в заміну за акцію закладови збере предприємство, на підставі ґваранції удїленої державою".
Зі змісту сеї ухвали і внесеня cтoячого під нарадою — річ для мене ясна, що єсли Впов. внескодавець хотїв мати тую справу реґуляміново трактовану, повинен був поставити єї инакше перед вис. палатою. Треба було передовсїм зажадати від вис. палати реасумпції попереднїйшої ухвали а доперва по єї зреасумованю можна би про річ саму говорити, можна би розправляти над тим, чи дальша жадана субвенція від краю може бути удїлена.
Але єсли би я сю формальну сторону сеї справи поминув, то мушу звернути ухвалу вис. палати на те, що ухвала вис. сойму з дня 2 цвітня 1892 дотепер истнуюча служила за підставу до закона державного о удїленю субвенції для тої зелїзницї, а підставою ухвали соймової було і єсть зобовязанє интересентів. В мотивах до того закона виразно сказано, що край зобовязав ся до суми 500.000 зр., а до зложеня других 500.000 зр. зобовязали ся интересенти, і в артикулї 3-ім того закона сказано також, що наш край і интересенти зобовязали ся до забезпеченя суми будівляної 1000.000 зр.
Як-жеж назвати теперішне поведенє тих панів, що перед запевненєм будови сих зелїзниць все прирікали, а коли край і держава все можливе для тої справи здїлали, криють ся, викручують ся? Як осудять таке поведенє ті противники, котрі на наш край і так недоконче добрим оком дивлять ся?
Я не противний будові тої зелїзницї, противно з цїлою щиростію попираю, але коли держава, коли край змагає ся на так великі жертви, то з другої сторони мають они повне право жадати від тих интересентів, котрі, заки дотичні ухвали запали, до всего зобовязували ся, щоби они тоє слово, дане тогдї, коли старали ся, щоби край причинив ся до будови зелїзницї і делєґація виєднала підмогу державну для сеї зелїзницї, — слово супротив власної краєвої делєґації додержали. Сего вимагає их власна честь! (Голоси: Tak jest! — brawo!) Єсли ті панове не додержать слова, єсли буде сконстатовано віроломство тих панів і від того буде залежати будівля зелїзницї, то край вже собі порадить і постарає ся о то, щоби ся зелїзниця стала ся дїлом, — але поступованє тих панів, великих на слова але малих на дїла, назнаменуєсь властивим именем.
Супротив такого поступованя і супротив того, що перед нами стоїть велика акція, будова цїлої сїти льокальних зелїзниць, непорадно давати послух тим віроломним панам. Се був би дуже нещастний прецедент! Бо-ж при будові тих льокальних зелїзниць мусимо жадати, щоби интересенти причиняли ся до будови і мусимо мати ґарантію, певність, що той, хто прирікає, додержить слова і мусить додержати. Ми мусимо бути консеквентні і під тим взглядом мусить бути даний примір.
Длятого заявляю, що я і мої товариші — не зі взглядів партійних, але з огляду на саму справу та зі взглядів засадничих — будемо голосувати против відосланя того внесеня до комісії зелїзничої. (Оплески.)"
Помимо сеї промови більшість заявилась за внескодавцем ґр. Борковским. Як полагодить комісія зелізнича внесенє, не знати, але можна догадуватись, що безуспішно, бо звільненє интересентів з даного приреченя свідчило би про марнотратство краєвого гроша і про дальші того рода честноти, які закидають Нїмцї Гaличинї.
Дѣло
12.05.1893