Средства охоронні против огню і против вдираючої ся межи наше селяньство моди на одїж из заграничного лаша.
При кінци місяця марта с. р. був я в Скваряві, золочівского повіта, і тут лучила ся менї нагода бути свідком проби, яку робив тамошний парох о. Михайло Струміньскій з соломяними матами власного виробу. На соломину мату два цалї грубу, два ліктї довгу а півтора ліктя широку, стиснену на ручній машинї, дротом сшиту, з-верха намащену олїєм нафтовим і відтак зараз посипанім порошком вапна гашеного, наложено повно жару. Відтак розярено огонь, через що олїй нафтовий займив ся, горів близько півтора години, а коли опісля погас, мата остала майже неушкоджена. Подібну пробу роблено в Велику суботу в присутности більшого числа господарів скварявских з сею самою матою, а она і в тім огни не згоріла. Селяне були вельми зачудувані, бо перебувши дві великі пожежі, одну 1885 р., що враз зі збіжем знищила 40 селяньских загород, а другу в маю 1892 р., в котрій у півтора години 75 загород згоріло, знали силу того страшного живла, а тут перед их очима невелика мата, держана в огни півтора години, огневи не дала ся. На сю гадку навели о. пароха соломяні улиї, що в такій самий спосіб стискають ся на ручній машинї. В єго пасїцї є улиї півтретя цаля грубі, що стоять уже 16 лїт і анї зуб часу анї миши их не ушкодили. Сими матами наміpяє о. парох сего ще року пошити свою власну хату. При робленю мат треба конче колосинє обтинати, позаяк оно скоро крушить ся, мимо найсильнїйшого стисненя перепускає воду, а в огни тлїє. Мати пришивають ся до лат дротом а зверха мастять ся олїєм нафтовим [котрого можна дістати у Львові у купця Петра Мйончиньского літру по 10 кр., а она вистане на кілька мат] і посипують ся порошком гашеного ванна. Олїй і вапно мають хоронити дріт і солому від дїланя сонця і воздуха. Мати на один цаль грубі, добрі на накритє стирт і стіжків, а зимою кождий господар може з них мати теплу і безпечну загату коло хати. Ті, хоть не свої гадки, подаю під суд народолюбцїв, бо ходить о те, щоби огонь, сей найбільшій ворог добробиту нашого селяньства, не був так страшний і не вимагав від бідної Галичнни жертв "всесожженія", обчислених на міліони.
Рівно-ж мав я нагоду бачити в скварявскій церкві дївчата в полотнянках вишиваних заполочью після взірцїв народної орнаментики. Позаяк у селї стала прокидати ся мода на одїж з крамщини, то о. парох заохотив дві дївчинї, щоби свої святочні полотнянки прикрасили вишивками з заполочи, і в тій цїли дав им в дарунку заполоч, а відтак для відзнаки в церкві уставив их підчас Великодних свят на передовім місци з свічками. Се припало другим до сподоби, і тепер майже всї дївчата старають ся о вишивані полотнянки. Мода на крамщину заходить на села з місточок. Заносять єї латинники, що відвідуючи костели, зносять ся часто-густо з міщанами, а переймаючи ся духом маломіскої цивілізації, заражують ним своїх ровесників руского обряду. Ся мода єсть для нашого краю а передовсїм для нашого селяньства вельми шкідлива. Заграничне лаше, яке по ярмарках а навіть по селах в великій скількости розпродують, витискає що-раз більше полотно нашого домашного виробу, а гріш, що мав остати селянинови на инші потреби або врештї хоть в своїм краю иде за границю і збогачує спекулянтів. Полотно домашного виробу міцне і тепле, а крамщина не гідна доброго слова, се лах без вартости. Тому з огляду на невідрадні обставини, в яких живе наш нарід, єсть обовязком кождого народолюбця при кождій нагодї поучити нарід о шкідливости сеї моди і против неї виступати. А що молодїж шукає красшої одежі, не зважаючи навіть на єї якість, то треба єї навчити стародавну одїж власного виробу прикрасити в дешевий спосіб власними руками. До сего дуже надають ся вишивані полотнянки. Се річ не маловажна, бо то ходить о міліони, котрі повинні і можуть остати в краю, я то в руках нашого бідного селяньства.
Виктор Єзерскій.
