70-ліття о. Мітрата Олексія Базюка

(Замість листа з побажаннями).
У живці Моршині відсвятовано тихо, без гомону, 70-ліття церковного достойника і популярного в широких кругах громадянина о. Мітрата Базюка. Як близький товариш зі шкільної лавки ділюся з нашим громадянством деякими даними з його рухливого та працьовитого життя, тимбільше, що в цих днях буде і 45-ліття його священства.
Наш Ювілят — уроженець села Добряни під Стриєм, яке за приводом і заохотою своїх священиків, пoк. оо. Ол. Радзикевича, Т.  Шепаровича та учителя Моспанюка ще у 1870-иx роках почало посилати своїх дітей до шкіл у близькому Стриї. А не було це таке просте діло дістатися селянському учневі з сільської школи нижчого ступня до гімназії. Треба було ще перейти навчання в міській школі вищого ступня, а туди не хотіла допускати молоді громадська міська рада, яка удержувала школи і навіть причинялася до удержавнення стрийської гімназії. Тут нашій дітворі приходила з поміччю шкода на передмісті Лани, якої управитель (мій пок. батько В. Коренець), не зважаючи на заборону громади ради, приймав знаменито підготованих учнів з Добрян до IV. кл., звідки вони по вступному іспиті переходили в гімназію. Був час, коли з самих Добрян ходило до гімназії 38 учнів, з яких згодом неодин зайняв визначне становище в нашій суспільності.
У стрийській гімназії працювали тоді такі вчителі, як катехит о. Юліян Федусевич, Іван Вахнянин, Кость Горбач інші, тож вже на шкільній лавці заявив себе молодий Базюк свідомим українцем (тоді називали: народовцем) і працював у нашому тайному гуртку, який удержував бібліотеку зі складок товаришів, уладжував закриті Шевченківські свята та вів позашкільну освіту і національне освідомлення товаришів. Не диво, що з виробленим уже національним світоглядом пішов молодий абітурієнт у світ на студії теології в далекий Рим і звідти діставав я від нього листи, в яких він, жалуючись на тамошнє виховання будучих українських духовників, просив познайомити з цим станом ширший загал для викликання поправи цього невідрадного для нас стану.
По закінченні студій у Римі і Відні працював о. Базюк у краю недовго, бо був покликаний на душпастиря й опікуна наших зарібкових і переселенчих еміґрантів. На цьому становищі зі свого місця осідку в німецькій надморській пристані Бремен розвинув він живу духовну та опікунчу діяльність у користь наших еміґрантів.
У часі світової війни це становище зліквідовано, бо виїзд на роботи і за море припинився. Тоді о. Базюк одержав інше відповідальне і важке становище знову на чужині. Його покликали на Апостольського Вікарія для наших поселенців у Боснії, де приходилося важко працювати, щоб їх удержати при вірі й народі. Було це діло справді нелегке, і складне, бо наші кольонії були розкинені серед сербського населення православної або і магометанської віри, яке часто горіло полум'ям ненависти до "австріяків", ще й католиків. Треба було відбувати тяжкі поїздки верхом та дряпати ся по скелистих плаях, щоб заспокоїти духові потреби наших поселенців та вдержати їх при своїй церкви і рідному народі серед моря ворожого, чужого, а також і свого збаламученого елементу. Доходило навіть до нападів, а то й облоги розлюченої юрби домів наших священиків.
Тож з сильно підірваним здоров'ям вернувся наш Ювілят на рідну землю, коли на домагання б. югослов'янського уряду Апостольська Курія звинула Ап. Вікаріят, та не зважаючи на це, станув до праці там, де поставила Йoго церковна влада і довір'я громадянства. Він став соборним крилошанином Митрополичої Капітули, а в громаді зайняв місце урядуючого заступника голови Рідної Школи. На цьому становищі дався пізнати як дуже точний та обов’язковий громадянин, який вимагав строго від інших точного сповнювання обов'язків, але й сам був зразком точности і совісности на своєму громадянському становищі. Відвідуючи щодень бюра Головної Управи й беручи пильну участь у засіданнях її Президії, він не минав також філій і кружків "Р. Ш." та відвідував їх особливо з нагоди всяких ювілеїв і народніх свят, де величавою відправою і гарними, змістовними релігійно-патріотичними проповідями причинявся значно до піднесення настрою рідно-шкільних свят. Також радо спішив він на кооперативні свята з торжественною Богослужбою і відповідною промовою, чим здобув собі ім'я "єпископа кооперації". Усі ці Його поїздки — це була тільки, так указати б, парада, але праця над духовим і національним вихованням широких мас.
Хоч о. Мітрат Базюк греміяльний канонік, проте не залишався за большевиків у Львові, а виїхав на село, де не було священика (Чесники, пов. Рогатин), і там веде душпастирську працю по нинішній день.
Цей скромний образок життя і праці о. Мітрата був би неповний, якби не згадати ще Його товариських прикмет. Хоч він велику частину свого рухливого життя провів на чужині, коли не тратив зв'язку з краєм, рідними і знайомими. Тож за кожним приїздом у край, а ще більше по повороті на постійний побут у ньому, він відвідував їх усіх, без огляду на їх суспільне становище. Тож певно до щирих бажань моршинських лікуванців прилучиться разом зі мною усім серцем численні друзі і знайомі нашого Ювілята з усіх закутин нашої країни.
Живець Моршин, 4. IV. 1943.
Д. Коренець

07.04.1943

До теми