На еміґрації опинилося багато українських жінок. Одні з них залишили Україну разом зі своєю армією як лікарки й сестри жалібниці. Інші виїхали звідти разом з державними установами, чи в складі різних українських місій. Решта втікала за кордон від большевицького терору. На вигнанні хліб гіркий, каже приповідка, то який же він тоді мусів бути для нашого жіноцтва?.. Не зважаючи на те, українки на еміґрації не тільки давали собі і своїм родинам раду, а ще й іншим допомагали. Вони творили на чужині свої організації, плекали і розбудовували українську культуру, відбивали ворожу пропаганду та інформували світ про долю своєї батьківщини.
Небавком за кордоном зорганізовано ряд українських жіночих товариств у таких европейських осередках як — Берлін, Рим, Париж, Відень, швайцарський Берн, Прага, Букарешт, Варшава, у Бельґії, кол. Югославії тощо. Головними організаціями були — "Національна Рада українських жінок" з філіями у великих европейських столицях. "Український Жіночий Союз у Празі", Союз Українок-еміґранток у Румунії", "Союз Українок-еміґранток у Румунії", "Союз Українок-еміґранток у кол. Польщі" і т. п. Всі ці організації дбали про об'єднання українського жіноцтва для національної праці у міжнародніх жіночих організаціях так як і серед свого українського громадянства: вони нав'язували зв'язки з чужинецькими жіночими товариствами, знайомили їх з українською справою, а водночас oпiкувалися українськими дітьми, полоненими, інтернованими, а зокрема студіюючою молоддю.
Централя Національної Ради українських жінок зразу складалася в голови — С. Русова, чотирьох заступниць — З. Мірна, М. Грушевська, Л. Старицька-Черняхівська, К. Малицька, двох секретарок — Г. Чикаленкова-Келлер і Н. Суровцева, потім секретарство перебрала X. Кононенко, скарбничка — М. Рудницька. Великим осягом українського жіноцтва за кордоном було приняття 1919 р. Національної Ради до Міжнародної Ради жінок, що об'єднувала більше як 50 націй.
Членство в Міжнародній Раді відкрило перед українським жіноцтвом широкі можливості для національної акції й українки запопадливо її використовували. Вони провадили тут національно-інформативну й пропагандивну українську працю, використовуючи для цього також міжнародні з'їзди: в Осльо, Газі, Копенгазі, Вашинґтоні тощо. Особливо активною учасницею міжнародніх жіночих зїздів була Г. Чикаленко-Келлєр.
Були ще й інші міжнародні організації, з котрими українські жінки за кордоном нав'язували зносини. Зокрема інтенсивним й довготривалим було співробітництво українок з "Міжнародною Жіночої Ліґою". Український Національний Союз було принято до Ліґи й українки брали участь майже в усіх конґресах і нарадах. У чеському відділі цієї Ліґи з ініціятиви представниці "Українського Жіночого Союзу" ухвалено протест проти большевицького "суду" над членами "Спілки Визволення України" в Києві та проти "пацифікації" поляками Галичини і Волині. В Міжнародній Лізі з українок найчастіше виступали — С. Русова, З. Мірна, В. о'Коннор-Вілінська, Г. Чикаленко-Келлєр, X. Кононенко, О. Храпко-Драгоманова, І. Лоська та інші. Представниці українського жіноцтва за кордоном також брали участь у різних інших міжнародніх жіночих з'їздах, що відбувалися — в Гамбурзі, Римі, Амстердамі, Парижі, де м. ін., як делеґатки виступали: М. Матюшенко, М. Липовецька, М. Зархі, Ю. Зеленевська, Н. Онацька.
"Український Жіночий Союз" (УЖС) у Чехії розпочав своє існування 12. VІ. 1923. Його метою було об'єднувати українських жінок на еміґрації, підготовляти їх до творчої громадської і державної праці, виховувати жінок свідомих національно до виконання своїх обов'язків тощо. Попри допомогову акцію жінкам і дітям українських еміґрантів, нав'язування зв'язків з чужими жіночими орґанізаціями з метою національної інформації про українську справу, влаштовування різних свят, лєкцій, фахових курсів і т. д. УЖС довгими роками дбав про здоровий і дешевий харч для українців, удержуючи працею своїх членкинь "Українську їдальню" в Празі. За перше п'ятиліття свого існування (1933-1933) їдальня видала, головно студентам, біля 4.000 безплатних обідів. Їдальня мала солідну бібліотеку, фортепіян і служила місцем сходин, розваги і відпочинку для українців і їхніх гостей. Вона була українською репрезентантивною домівкою, еміґрантським клюбом-сальоном і гордощами українського жіноцтва аж поки в м. р. не опинилася в приватних нежіночих руках...
Представниці Українського Союзу в чужих жіночих організаціях постачали матеріял в українських справах делєґаткам цих організацій на міжнародні жіночі конґреси, напр., про голод в Україні, про знищення прав людини під совітами і т. ін. 1933 р. УЖС вислав на світову виставку в Шікаґо на 10.000 корон мистецьких експонатів, переважно вишивок, виготовлених українським жіноцтвом у Чехії. Ці експонати викликали подив у чужинців і були окрасою українського виставочного павільону. Найбільш активну участь у діяльності Союзу під проводом З. Мірної брали — Н. Сірополко, М. Стешко, М. Мартос, К. Антонович, Г. Приходько (померла 1935 р.), С. Нагірна, В. Захвалинська, Дитинська, Н. Козицька, Є. Шлендикова, Л. Бич, Л. Садовська, Л. Шелухин (померла 1936 р.), І. Лоська, З. Вітвицька та інші.
В пізніших роках діяльність еміґрантського жіноцтва на міжнародному полі зменшилася. Її продовження перебрав "Союз Українок" у Галичині. Коли ж 1938 р. цей Союз польська влада припинила і він стратив можливість виступати на міжнародному форумі, представництво УЖС-у в Чехії перебрало на себе цю функцію. Нарешті, при видатній участі українського еміґраційного жіноцтва засновано 1937 р. "Всесвітній Союз Українок", куди увійшли також Союз Українок Злучених Держав Північної Америки, Канади, Бразилії та Далекого Сходу. До Ради Всесвітного Союзу Українок з еміґранток обрано — С. Русову, З. Мірну, Н. Лівицьку-Холодну та Г. Чикаленко-Келлер.
Крім праці в жіночих організаціях багато українок визначилося своєю індивідуальною працею — переважно в різних галузях мистецтва — подекуди осягаючи й світової слави. В галузі музики й співу були — славна піяністка Л. Колесса, професорка і дириґентка П. Шуровська-Россіневич, С. Дністрянська, Л. Ліндфорс, співачки — М. Липовецька, Н. Дяченко, Є. Мозгова-Винниченко, С. Нагірна та інші. В літературі — красне письменство і публіцистика — С. Русова, В. о'Коннор-Вілінська, Н. Королева, Н. Лівицька-Холодна, О. Теліга, Г. Орлівна, Г. Мазуренко, О. Лятуринська, І. Наріжна, М. Омельченко, З. Мірна, Н. Дорошенко-Савченко, X. Кононенко, О. Чернова, Л. Горбачева, С. Яблонська, Г. Журба, М. Підгірянка і т. д.
Українська Студія пластичного мистецтва в Празі й чужі академії виховали чимало молодих талановитих українок-мистців у малярстві, скульптурі й графіці. Серед них визначаються — К. Антонович, Г. Мазепа, О. Лятуринська, Н. Левицька, А. Лисянська, Н. Білецька, М. Руда-Тушицька, Є. Скоропадська, М. Дольницька, М. Морська, С. Левицька, С. Зарицька, Н. Геркен-Русова та ін.
У різних фахах — професорських, інженерських і т. п. — працювали: С. Русова, В. о’Коннор-Вілінська, Г. Чикаленко-Келлер, М. Славинська, Л. Ліндфорс, Л. Шульгина, О. Косач-Шимановська, Н. Суровцева і т. д. — Я. Шматерова-Коважова, Л. Бич, О. Мельник-Кобизька, Т. Солуха-Приходько, І. Бабинова-Калюжна, О. Біднова-Труба, Л. Бризгунова, З. Васіліїва-Максимова, О. Леонтович-Пачесова, З. Плітасова, Г. Янішевська та інші.
Українські жінки на еміґрації виконали стільки різноманітної праці й до тої праці вони вклали стільки серця і приклали так багато рук, що про все це далося б написати не окрему замітку, а цілі томи.
Д.М.
