"Український правопис" — упорядкував Іван Зілинський. Третє доповнене видання. Краків-Львів 1943. Українське Видавництво. Стор. 76.
Третє видання "Українського правопису", що є вислідом праці окремої комісії з автором книжки і впорядником дотеперішніх двох видань, проф. Зілинським, закінчує дотеперішнє правописне безладдя ті всякі правописні сумніви, спори й непорозуміння. Нема вже тепер двох правописів, краківського й львівського, як їх досі називали, а є тільки один для всіх українців. Нема теж у цьому правописі корінних змін і багато диковин. Єдина річ, що декого немило вражатиме, це поширення апострофу, який уведено вже частинно в другому виданні з минулого року. І цей апостроф треба нам прийняти й уживати, дарма, що багато матиме він ворогів, головно між учительством і старшими громадянами. Всі інші прикмети і правила цього нового чи найновішого, або радше єдиного правопису ні не нові, ні не страшні. Це правопис чужих слів, що в них уживаємо й пишемо ль-л та ґ-г, залежно від того, чи 1) це слова давніше запозичені й зукраїнщені (л, ґ-г), чи 2) недавно перейняті з західно-европейських мов або грецької мови (ль-г). Приклади: 1) пластика, філантроп, диплом, філософія, Іларіон; ґанок, ґатунок, ґрунт, ґніт; газета, генерал, геній, гімназія, трагедія; 2) новеля, баляда, рекляма, заля, кляса, шабльон, клюб, альбом, фотель, баль; граф, магазин, магнет, географія, геологія, кілограм, телеграма та ін. Годі зараховувати до нових речей правопис числівників, хоча він до 1939 р. ще не прийнявся в нас. Це м'якшення і твердість: одинадцять, дванадцять, чотирнадцять, шістнадцять, двадцять, тридцять, але — п'ятдесят, шістдесят, дев'ятдесят, п'ятсот, шістсот, дев'ятсот. Усі інші правописні правила відомі з обидвох попередніх видань, а в останньому виданні тільки доповнені й докладніше пояснені більшою кількістю прикладів. Поширений розділ про писання слів разом, окремо і з розділкою (стр. 46—53), десятий розділ про розділові знаки (стр. 58—67), а також XII (спис скорочень). Новий розділ, дуже важний у теперішніх часах, це XІ — про транскрипцію українських власних імен німецькою новою.
У книжці легко орієнтуватись і підшукувати окремі випадки, яких читач потребуватиме, бо наприкінці поміщено докладний зміст поодиноких розділів і частин правописних правил. Правописній Кoміcії, зокрема авторові, проф. І. Зілинському і проф. В. Сімовичеві, належиться вдяка зa поладнання правописної справи тa устійнення українського правопису. Це не маловажне діло і тому слушно зазначено у вступі, що III. видання "Українського правопису" зробить велику службу в теперішньому часі. Черга тепер за нашою пресою і школою, що повинні послідовно вживати цього устійненого правопису і навчити українських читачів, дітвору й молодь правильно писати. Бо відтепер нема вже ніякого виправдання, ні жадних викрутів, що — мовляв — нема в нас правописних правил і що ніхто не знає правопису. Бо правопис уже є, один, устійнений, остаточно вирішений!
Є. Грицак.
