Львів, 22 січня.
Продовж довгого часу існування український народ був поставлений в такі обставини, які перешкоджали нормальному розвиткові його національної культури. Великодержавницькі прагнення польського уряду були скеровані на те, щоб не лише знищити українську культуру, а деградувати цілий український народ на цих землях. Брак українських шкіл в селах, обсадження шкіл, в яких вчилися українські діти, вчителями-поляками, перенесення української інтелігенції в місцевости, заселені польською людністю, все це було скеровано на припинення розвитку української культури й українського народу. Наші діти в більшості або не вчилися зовсім або вчилися лише по польськи і тому неписьменність серед українського населення зростала.
Всі старання українських організацій, які багато праці приклали до цього, не змогли ліквідувати неписьменність, через те, що поперше, кількість неписьменних, з вини чужої духом школи, досить швидко зростала, а по-друге, польська влада робила всілякі перешкоди в ліквідації неписьменности серед українців, щоб не дати можливости вчити наших людей рідною їм, українською мовою.
Польська влада хотіла тримати наш народ в темряві, щоб легше його було можна визискувати і щоб як можна більше було несвідомих людей, сліпців, яких можна було б скеровувати вигідним для влади шляхом.
Справу ліквідації неписьменности польська влада хотіла тримати в своїх руках, щоб, як вже вчити українців, то лише по польськи, щоб вони могли читати лише польські книжки і часописи. А вплив такого читання мав приводити до того, щоб наші люди переходили до ворожого табору.
Тому й не дивно, що в спадщину від бувшої польської держави ми одержали, лише на терені Ґенерал Ґубернії, понад пів міліона неписьменних українців, в тому числі біля 200 тисяч молоді.
Така велика кількість неписьменних українців — це не лише найбільше лихо українського народу, але й найгрізніша небезпека, найгірша пошесть, найстрашніше каліцтво.
Неписьменні — це люди, які не лише малочим можуть прислужитися для добра свого народу, а й у значній мірі шкодять йому. Бо неписьменний — як сліпець, його кожний може водити, куди захоче, може ошукати, може намовити на всяке зло, на всяку зраду.
Тому для цих сотень тисяч наших синів і дочок, також треба відкрити шлях до науки, до світла, до знання, зробити їх видючими і корисними для народу.
Всі ми грамотні, письменні, свідомі українці, мусимо щиро взяти собі до серця нещастя наших братів та сестер і помогти їм: вилікувати їх зі сліпоти. Мусимо це зробити, щоб запобігти дальшим шкодам, які випливають з неписьменности, щоб зміцнили сили народу, помножити його духові й матеріяльні надбання та скарби.
Неписьменних серед нашого народу не повинно бути; це повинен собі усвідомити кожний українець і за це повести рішучу боротьбу.
В боротьбі проти неписьменности головну ролю повинно відіграти наше вчительство; воно повинно скерувати цю роботу в належному напрямі, взяти на себе методичний провід навчанням неписьменних. Велику ролю в боротьбі з неписьменністю повинно відіграти також наше духовенство, не лише навчаючи неписьменних грамоти, а й закликаючи з церковних проповідниць, всіх грамотних, освічених громадян українців, прийняти активну участь в цій акції і якнайскоріше ліквідувати неписьменність серед українського населення.
Всі громадські українські товариства й організації, а в першу чергу Українські Комітети та їхні Делєгатури, Українські Освітні Товариства, Кооперативи, Союзи, повинні не лише самі прилучитися до безпосередньої праці з неписьменними, а й залучити до неї якнайбільше грамотних громадян-українців.
"Письменний — навчи неписьменного!" — ось гасло, що його високо повинні піднести всі свідомі люди. Далеко і широко повинно воно звучати і не сміє замовкнути, доки ще будуть неписьменні серед українського населення.
Активну участь у ліквідації неписьменности повинно прийняти наше жіноцтво. Бо, на жаль, найбільше неписьменних маємо серед жінок, а від свідомости жінки, матері, виховниці в значній мірі залежить майбутність молодого покоління і майбутність народу. Тому Жіночі Секції, Жіночі Гуртки і свідоме жіноцтво повинні прикласти всіх сил, щоб якнайскоріше ліквідувати неписьменність серед жінок. "Геть неписьменність серед жінок!" — таке бойове гасло повинно бути одним з основних і в свідомості кожної жінки, і в роботі Жіночих Секцій та Гуртків, аж до повної ліквідації неписьменности.
Всі свідомі громадяни-українці, чоловіки і жінки, старі і молоді, повинні прийняти найактивнішу участь в боротьбі з найгіршим нашим лихом — неписьменністю. Бо як ми не зліквідуємо його своєю працею — воно само не щезне, буде далі жити серед народу, буде далі шкодити народові.
Всюди, де тільки можливо, треба негайно заснувати курси для неписьменних, а там, де з будь яких причин не можливо заснувати курсів, — розгорнути групове та індивідуальне навчання з неписьменними. Кожний і кожна з власного почину, хай негайно розпічнуть війну проти цього нещастя народу, хай негайно приступлять до навчання близьких і знайомих неписьменних. Кожна українська організація, кожне українське товариство, хай доручає своїм членам вчити неписьменних чи то на курсах, чи то групово, чи індивідуально.
Всі неписьменні повинні бути охоплені навчанням, якнайширші маси свідомих письменних українців повинні вступити до лав активних борців з неписьменністю. Бо лише всі разом, по діловому взявшись за цю важливу справу, зможемо в короткому часі ліквідувати неписьменність серед українського населення.
В кожному селі, в кожному містечку і місті, найпізніше з початком лютого ц. р., навчання з неписьменними повинно бути вже вповні розгорнене. Бо зимові і ранньо-весняні місяці — це найкращий час для науки і цей час ми не повинні змарнувати.
Не сміє бути ніодної, навіть найменшої, місцевими, де не провадилось би навчання неписьменних.
Всі до боротьби з неписьменністю і несвідомістю! Нехай усім братам і сестрам відкриються очі духа, нехай у всіх зав'ються серця свідомою любов'ю до рідного народу — на щастя і добро нас усіх.
Віктор Лисенко.
