Українська еміґрація — це явище, що його можна порівняти хіба з великим переселенням народів в давнину. В 1919—1921 і пізніших роках тисячі людей покинули українські землі, щоб на чужині зберегти найцінніше, на що спромігся відроджений нарід — Велику Ідею. На еміґрацію пішли останки обох українських армій, державних урядів, професори, вчителі, урядовці, селяни, робітники, представники науки і різних фахів, представники української інтеліґенції з різних земель, представники церкви, громадянського життя, письменники, поети, журналісти, мужчини й жінки, старці й діти. Коротко — українська еміґрація представляла в зменшеному вигляді всю Україну. На еміґрації опинився й тодішній найбільший національний поет відродженої України — Олександер Олесь.
З кінцем ц. р. О. Олесь почав 65-ий рік свого життя. Наступного року сповниться 40 літ його поетичної творчости. Народився О. Кандиба — справжнє імя поета — 6 грудня 1878 р. на Слобожанщині, недалеко міста Білополя в найтемнішу добу української дійсности, коли в Україні запанував відомий указ Юзефовича з 1876 р. й нищив усі здобутки української культури. Московські школи, що їх покінчив Олесь, ніяк не могли сприяти розвиткові мистецького світогляду й хисту витонченої душі талановитого юнака. Це були школи наскрізь практичного, прикладного знання — середня — хліборобська, вища — ветеринарна. В 1903 р. Олесь брав участь у величавому святі українського письменства, у відкритті памятника І. Котляревського в Полтаві. Тут він побачив силу українського руху та відношення до нього московської влади, пізнав найвидатніших діячів і письменників з Великої України, Галичини й Буковини і всім своїм єством відчув, що Україна встає до нового життя і що ніякі перешкоди не спинять її відродження. Так велике всенаціональне свято дало Україні поета Олеся.
Після короткої провесни українського національного відродження, що його принесла перша революція в 1905 р., в Україні настали тяжкі часи. Московська реакція знову душила кожний прояв українського життя. Зате в Галичині й на Буковині український рух набирав тоді широких розмірів. Там збиралися українські національні сили, творилася під проводом M. Грушевського та І. Франка українська наука, нуртували засіяні Драгомановим, Міхновським, Ю. Бачинським політичні думки. Щоб набрати нових сил, духово віджити, Олесь незадовго до світової війни побував у Галичині. Тут він зустрінувся з Грушевським, Франком, Коцюбинським, Гнатюком, Кобилянською та іншими чильнішими діячами. Ці зустрічі мали великий вплив на дальшу літературну творчість Олеся.
В 1917—1919 р.р. Україна звільнилася від московського ярма. Олесь став найбільшим поетом відродженої України. Але недовго Україна тішилася своєю волею. З півночі посунули орди новітнього Чингіз-хана—Лєніна—Троцького—Сталіна. Щоб зберегти хоч горстку української духової еліти, на виразне бажання Головного Отамана С. Петлюри, міністр закордонних справ Української Народньої Республіки Чехівський висилав за кордон українські санітарні, господарські, торговельні, дипломатичні місії й посольства, часто зі значно побільшеною скількістю членів. До одного з посольств, а саме до будапештенського, призначено дипломатичним дорадником й Олеся. По приїзді українського посольства до Будапешту в Угорщині вибухла большевицька революція й Олесь мусів переїхати зразу до Відня, а потім до Праги. Від того часу аж до сьогодні поет перебуває і творить на еміґрації.
Свою поетичну творчість Олесь почав московською мовою ще в середній школі. Перші українські вірші Олеся появилися 1903 р. після духового переродження поета під памятником І. Котляревського. Перша збірка поезій "З журбою радість обнялась" вийшла в 1907 р., де поет зібрав свій поетичний дорібок з 1903—1906 р. В 1912 р. появився чи не найкращий твір Олеся, драматична поема "По дорозі в казку". Як вислід із подорожі до Галичини і захоплення "країною див, земною казкою серед гір", Гуцульщиною, поет подарував 1917 р. збірку поезій "На зелених горах". Великі, нестерті сліди в душі поета і в його творчості залишили роки 1917-21. Тоді він писав: "Яка краса, — відродження країни!..." Або: "Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі..." та інше.
На еміґрації почався новий період життя й творчости Олеся. 1921 р. у Відні появилася його збірка поезій "Чужиною". Десять років пізніше у Львові вийшов збірник "Кому повім печаль мою?", куди ввійшли поезії з 1921—1925 р.p. На еміґрації поет написав національну епопею про старшу добу України — "Княжа Україна". На еміґрації побачило світ багато інших творів Олеся — сатир, пародій тощо, а також його казки для дітей: "Івасик-Телесик", "Соломяний бичок", "Бабусина пригода" та багато інших.
Большевицька критика ввесь час намагалася скомпромітувати творчість найбільшого сучасного українського національного поета, закидуючи йому епіґонство й впливи другорядних московських поетів. Все ж большевики не досягли свого. Що це так — можна довідатися хоч би з листа молодого, вихованого вже під большевиками, українського поета Лівобережжя, Г. Ч., котрий м. ін. пише:
"Дуже Ви порадували мене тим, що зненацька глянув на мою книжечку О. Олесь. Перекажіть йому, коли можете, що й тепер і в большевицькі часи він був улюбленим поетом молоді. Імя його широко відоме і серед сучасної молоді. Велика Україна цікавиться ним. Ніяка большевицька заборона не могла вибили з памяті його вогняні стрічки. Хай пише. Ми ждемо з нетерпінням на його свіжі твори".
"Дуже буду радий, коли він мене хоч вилає, коли б тільки написав. Це було б для мене і поштовхом і надхненням. Від всієї молоді нашої округи низько кланяюся славетному ветеранові української поезії О. Олесеві і бажаю йому довгого життя!..."
Україна памятає й шанує свого скитальця-поета, О. Олеся.
Д. М.
