Берлін, листопад 1942.
Що українознавство, як предмет студій нашої теперішньої студентської молоді, зійшло на останній плян, доказує найкраще список львівських студентів, яким КоДУС при УЦК признав стипендію на студії в зимовому семестрі 1942/43 р. З цього списка виходить, що у Львові на 349 стипендій не має ані одної стипендії для студентів, які хотіли б студіювати українську мову, літературу, історію, етнографію, гeoграфію ітд., a є стипендії для студентів богословії, агрономії, політехнічних наук, медицини й фармації. Такий розподіл стипендій звязаний із обєктивними умовинами студійних можливостей у Львові під сьогоднішню пору, та з зацікавленням серед молоді практичними фахами, для яких доступу за давніших часів українцям майже не було. Українознавства у Львові не студіюють.
Та львівське, себто краєве студентство не вичерпує всього академічного нарибку; є молодь, що студіює поза межами Рідного Краю, передусім в університетах Великонімеччини. Як виглядає відношення між українознавчими й неукраїнознавчими фахами серед українського студентства на еміґрації? Тому, що студентський провід тут не спромігся досі (не вважаючи на видвигання цієї справи нераз у пресі) на оголошення статистики українського студентства й репрезентованих ним поодиноких фахів, мусимо знову опертися на дані стипендій. Із 171 стипендистів заграницею не цілих 20 стипендій було призначених для україністів. В сумі виходить, що на (349+171) 520 відомих нам досі стипендій за 1942 рік 500 стипендій призначено на неукраїністичні фахи!
Про те, чи такий стан нормальний, не будемо тут розписуватися, бо справа кожному ясна. Не будемо розписуватися і про те, чи й де можна студіювати українознавство в німецьких університетах, бо це належить знову до обсягу інформаційної служби студентського проводу на еміґрації, а втім кожний знає про існування Українського Вільного Університету в Празі, Українського Наукового Інституту в Берліні та про славістику в німецьких університетах у Празі, Берліні, Відні, Мінхені, Кеніґсберґу, Галле, Ляйпціґу йтд. Не будемо говорити і про те, чи нам треба під сьогочасну пору студіювати українознавчі дисципліни, чи ні, бо так як науково-дослідна так і практично-педагогічна дійсність виказує вже недостачі в цьому напрямку й немає покищо виглядів, щоб ці недостачі заспокоювалися, а навпаки є всі познаки на землі й на небі за тим, що вони поглиблюватимуться й будуть загострюватися з кожним днем. Ми хочемо торкнутися на цьому місці практичних постулятів, що їх видвигає сьогоднішній обєктивний стан диспропорції між національними й інтернаціональними своїм змістом фахами на найближче майбутнє.
Caveant consulеs, коли йде про розподіл стипендій, треба негайно збільшити континґент українознавчих стипендій для молоді, яка хоче й має обєктивну змогу студіювати українську мову, літературу, історію, географію, етнологію йтд., треба вирівняти загрозливу однобічність у розподілі стипендій. Входять тут під увагу студенти, що їх вже прийняли, чи такі що мають вигляди бути прийнятими на німецькі університети чи на українській у Празі, хотять продовжувати, кінчити чи починати студії українознавства.
Відповідальні центральні громадські й наукові установи також пороблять негайні відповідні інтервенції в справі прийняття студентів, що заявлять охоту студіювати українознавство. І врешті третя конечність: стипендійні референтури в краю та заграницею проголосять конкурс на означений означений континґент українознавчих стипендій.
Cavcant siadіosi: коли хто має обєктивну змогу студіювати українознавчі фахи, хай її використає в сто відсотках. Ті, що вже прийняті й студіюють мусять усвідомили собі, що вони рідкі сьогодні вибранці студентства й на них тяжить відповідальність за рівень українознавства вже в найближчій майбутньості, як у науково-дослідній площині, так і в практично-педагогічній.
Студентський провід подбає про більшу як досі інформаційну активність про можливості українознавчих студій в поодиноких студентських осередках заграницею комунікатами в пресі, відчитами ітп. Крім цього треба оголосити статистику студентів за границею з відміченням поодиноких фахів, які вони студіюють.
Треба вірити, що українська молодь, маючи статистичні дані перед очима, сама зорієнтується про невідрадний стан у підході до студій під теперішню пору й зі свого боку виповнить прогалини. Бо якраз нинішні часи вимагають як найбільше фахових медиків нашої духовости з українознавчим вишколом. Жиди й москалі, що були різними українознавчими спецами й академіками за большевицького режиму в Україні деправували тільки українську ментальність та затроювали українську душу. Звільнена від "україністів" такого покрою Батьківщина, чекає з першу чергу на вишколених в европейському розумінні проповідників національних правд і рідного слова.
Д-р Яр. Рудницький.
