Львів, 3 вересня.
З Буковини дійшла до нас сумна вістка, що з кінцем липня 1942 р. (29. VII.) попрощався з цим світом визначний український педагогічний діяч, колишній професор ІІ. (української) гімназії в Чернівцях — Володимир Кмицикевич. Покійний був дуже добрим знавцем української літературної мови, мав незвичайно вироблене вухо для народної складні та лексики, і це й виявилося в його перекладах чи з грецької (Плятонова "Оборона Сократа" — вийшла двома виданнями), чи з німецької мови (Шіллєрів "Вільгельм Тель", Львів, 1887 — з дуже цікавою передмовою Івана Франка; ладилося друге видання перекладу). З фаху клясичний філолог, придбав собі не-аби-яку заслугу виданням для гімназій "Курція Pyфа" з дуже гарним словничком. Бо словництво — це була та ділянка, на якій Кміцикевич найліпше визнавався і в якій найбільш заслужився, видавши в Чернівцях (1903) "Німецько-український словник", що вийшов заходами Льва Когута з допомогою низки співробітників, яких покійник зазначив співавторами під прибраним ім'ям "А. Спілка". Коли залишити на боці першу спробу такого словника, що його видав іще в сімдесятих роках Омелян Партицький і який нікого не міг задовольнити — то Кміцикевичів словник, хоч і укладаний з практичною метою, був справді науковим вкладом у нашу небагату лексикографічну літературу. Дарма, що розмірами невеликий, хоч не дуже багата (але ж із літературного погляду дуже гарна) в ньому фразеологія, то проте українська мова його добірна, чиста, жарґонові вислови, чи галицька "інтеліґентщина" не має в ньому місця. І хоч від видання цієї праці минуло майже сорок років, українське громадянство й досі не спромоглося на кращий німецько-український словник. Щойно тепер, за війни, готуються до друку два підручні словники, що певне, розміром будуть куди більші, але ж ми не можемо собі й уявити, щоб укладачі їх могли були при своїй праці обійтися без Кміцикевичевого словника...
Небіжчик довгий час учителював по різних гімназіях у Галичині (найдовше в Перемишлі, де й появилося перше видання перекладу "Оборони"), але ж переважлива частина його педагогічної, літературної та громадської праці припадає на Буковину (на Чернівці). Тут він працював перед першою світовою війною в "Вищому курсі народної освіти", тут був основником "Товариства учителів вищих шкіл ім. Сковороди" в Чернівцях, тут співробітничав в українській пресі, засилаючи до неї свої популярно-наукові статті, головно з ділянки історії реліґій, яка його дуже цікавила. За румунських часів був одним із найдіяльніших співробітників українського денника "Час", де поміщував дуже цікаві розвідки з історії культури. Коли Буковину зайняли в червні 1940 р. большевики, Кміцикевич залишився в Чернівцях, хоч діти переїхали до Німеччини. Жив увесь час у великій біді — а всякі обіцянки про поліпшення становища (аж до покликання на катедру античної культури) так і залишилися обіцянками. Так само даремне Покійний чекав відповіді від київської Академії Наук на рецензію післаних туди своїх праць і на покликання на співробітника, хоч і як його запевняли, що буде...
Після втечі большевиків із Чернівців Небіжчик знову опинився в дуже скрутному становищі, бо уряд не виплачував емеритур тим українцям, що залишилися були під большевиками. Та проте Кміцикевич не переставав працювати: ходив пильно до бібліотеки, викінчував свої праці й дуже тішився, що у Львові задумують видавати по-українському европейських, і зокрема старих грецьких та латинських, авторів. Захопившись цією думкою, він обіцяв навіть зладити деякі переклади для цієї серії українських видань.
Чи вдалося йому що зготовити для неї — невідомо. Ті, що мали які-небудь зв'язки з Чернівцями, переказували, що Покійний нездужає, але ж це з ним часто бувало. Тим більше, що його вік був таки поважний і до дуже здорових він ніколи не належав. Тільки дуже дбайливе око дружини зберігало його при сякому-такому здоров'ї. А 29 липня його нестало — помер у 79-ому році життя, залишаючи в усіх щирий жаль, бо ж була це дійсно людина наскрізь чесна, високо гуманна, щирий патріот і добрий народний робітник, що виховав цілі покоління нашої молоді.
Нехай же пером буде йому рідна земля, яку обгортав він такою любов'ю!
Вв.
