Війна вже має те до себе, що приносить зі собою переоцінку всяких вартостей. Тільки підчас війни можна переконатись про міць якоїсь держави, про тугість якогось народу — навіть про одиниці, з яких складається кожна суспільність, а яких інакшими бачимо звичайно в мирні часи, переконуємося найкраще у війні. Бо саме у воєнному решеті перечинюється оте зерно від полови, так що доводиться вирячити з диву очі, як можна було милитись у погляді, не тільки на світ, на різні справи чи події, але навіть і на цих людей, яких ми здається, так добре знали.
Щодо цих помилок, то сучасна війна бє рекорди. Скільки передбачувань пішло унівець, скільки різних міркувань розвіялось у воєнній дійсності. Від самого початку тільки несподіванки. І багацько їх. Тим і різниться сучасна війна від попередніх. Її можна би назвати не тільки другою світовою війною, але й війною найбільших несподіванок.
Бо чого ми вже не бачили у цій війні. Бачили, як протягом годин падали найбільші твердині, а протягом днів могутні держави — це все діялось на наших очах і все виходило інакше як можна було думати, чи передбачувати: вартісне ставало невартним, недоцінюване — цінним. Багато було всяких пророків, але справджувалося тільки те, що спиралось на холоднім розумі й такому ж підході до кожної справи, на знанню, досвіді, на підрахунку і розрахунку.
Що до нас і нашої т. зв. дійсности — то ми в одному таки не помилились — навіть у цій війні несподіванок — а саме: що всі наші довоєнні вартості не потребують переоцінки; навпаки вони виявились ще більше суттєвими, ще більше цінними й спасенними.
Тими вартостями є наш ідейний, безкорисний труд, стійкість і видержливість у праці від основ, ця посвята невідомих героїв будня, солідарність та взаємодопомога. Чи не суттєвими можуть бути й нині геніяльні пословиці: "Всі за одного, один за всіх", "Праця єдина з недолі нас вирве", "Хто вітер сіє, бурю збирає". Всі ці ціннощі гасел перебули свою не одну вогняну пробу ще до війни і ніколи не заводили, навіть у найважчих хвилинах. Ми бачили, як після руїни першої світової війни майже з нічого виростали ці наші установи, всякі кооперативи, як солідарністю, однозгідним хотінням, творилося чуда, як спільним зусиллям росла, розросталась ця взаємодопомога — одна з найбільших вартостей народу.
Ми все це бачили й пережили. Ми бачили, що давали ці спільні зусилля, солідарність, організованість і навпаки — могли бачити, що приносила з собою розхрістаність, несолідарність, розбиття і безділля.
І тому, коли сьогодні хтось не знає, що робити, чи каже, що не має що робити, на це йому найкраща відповідь: Роби добро! У спільному зусиллю працюй для цього добра памятаючи, що робиш це для себе і для брата. Що це є та найсвятіша правда про взаємодопомогу — найбільшу цінність кожної спільноти.
