Посмертна згадка
В середу, 22 липня ц. р., удосвіта перестало битись Його добряче серце, помер — Теодор Мусій.
Сумна й болюча ця вістка для кожного, хто знав Його, хто з Ним стрічався, хто з Ним працював. І, хоч не гомінка це була людина, ціле своє життя був Він і тихий і скромний, з проте був Він зразком і для молоді і повагою тішився серед старшого покоління, був знаний серед ширших кол українського громадянства. Бо Він життям народу жив, ціле життя невтомно працював для нього і чимало витерпів за свою тверду й непохитну відданість українській національній страві.
Народився 1879 р. у селянській сім'ї у Спасові, а Сокальському повіті, а ввесь зрілий вік, від 1906 р. присвятив праці в сумежному Равському повіті, в с. Карові, де повних тридцять літ був зразковим учителем-виховником дітей і молоді, орґанізатором і провідником цілого народного життя, де залишив по собі цінні пам’ятки (найвеличавіший у цілій Угнівщині "Народний Дім", пам'ятник композиторові о. Вікторові Матюкові, якого був сердечним приятелем) і найцінніше — вирізьбив українське національно-духове обличчя села, що так проречисто виявилось у пам'ятних і славних 1918—1919 рр. (сам Він тоді був шкільним інспектором Равського повіту), що в характерній поставі села виявлялося і пізніше, за ввесь час польської неволі та большевицької руїни, аж по наші дні.
Але ж, за все те сам Він мусів дорого платити — ціною свого здоров'я, вкороченням свого життя. Бо переніс Він і страшні знущання — побої польської солдатески по відступі українських військ 1919 р. і довгі місяці важкого табору у Домбю разом із своєю дружиною, і кількамісячну польську тюрму 1922 р. і врешті 1934 р., знов же зі своєю дружиною і майже цілою сотнею найкращої молоді села, переслідування і передучасне звільнення з учительської праці, постійні труси й інші кари. Він — насправді страдник за українську національну справу. Автім, повний завзяття і незламної віри в краще майбутнє свого народу.
І таким був Він у праці для своєї вчительської орґанізації (був довголітнім директором Кред. Кооп. українського вчительства "Взаїмна Поміч" у Львові) і інших культурно-освітних і економічно-господарських установах — села, повіту і нарешті Львова, де проживав від 1934 р.
А в п'ятницю, 24 липня ц. р., віднесуть Його тлінні останки в могилу на вічний спочинок.
Нехай же легкою буде Йому рідна земля, яку Він так дуже любив і для якої так жертівно працював — аж до смерти. Хай буде Йому — Вічна Пам'ять.
мд.
