Aндріус Кубіліус

Екс-прем'єр Литви закликає: в 1947 році Західну Європу поставив на ноги план Маршалла, у 2017-му нового плану Маршалла потребує Україна

 

 

У 1947 р. після розмов у Москві зі Сталіним і Молотовим повернувся до Вашингтона Джордж Маршалл, держсекретар США у 1947-49 роках. Повернувся з думкою, що для стабілізації знищеної війною Західної Європи треба підтримати її економічне відродження, бо тільки так можна стримати Сталіна від політичного панування на континенті.

 

5 червня 1947 р. Маршалл виголосив у Гарварді знамениту промову, що США анґажується на користь Європи. Після того пішла розробка концепції  і політичні дії, а 1948 року план Маршалла почали впроваджувати в життя. Недавно ми відзначали 70-ту річницю цієї важливої ініціативи. [План Маршалла — неофіційна назва Програми відбудови Європи — американської економічної допомоги для неї після II Світової війни, яку реалізовували у 1948-52 роках. Країни комуністичного блоку відмовились від участь у Програмі під приводом, що це є "імперіалістична змова"].

 

План Маршалла виявився справжнім успіхом: незважаючи на опір Сталіна і спроби дестабілізувати Францію та Італію через комуністів цих держав, незважаючи на його спроби підірвати Захід блокадою Західного Берліна. Впродовж кількох років план не тільки сприяв відновленню економіки Західної Європи і політичній стабілізації західних суспільств, а також ефективно стримував політичну експансію Сталіна на Заході.

 

Америка тиснула на Західну Європу в напрямку інтеґрації європейських економік. Це збіглося з формуванням Робертом Шуманом і Жаном Моне ідеї утворення Європейської спільноти з вугілля і сталі, яка зрештою й виникла 1951 р. Такими були початки Європейського Союзу.

 

Трагічний хід історії спричинив, що моя країна, Литва, — не зі свого вибору — протягом 50 років лишалась по іншій стороні залізної завіси, на боці сталінської окупації і радянського гніту. Ми не могли скористатися планом Маршалла. Однак цей план посіяв зерно майбутнього Євросоюзу і спричинився до утворення НАТО. У результаті в довгостроковій перспективі Захід переміг у холодній війні, а ми в 1990 році повернули свободу. А все це сталося тому, що 5 червня 1947 року Джордж Маршалл і його соратники — вся політична еліта США, — даючи свідчення великої геополітичної розважливості та глобальної відповідальності, зуміли втілити свою ідею в життя.

 

Ми повинні зробити висновки з історії плану Маршалла, особливо якщо шукаємо рішень нинішніх геополітичних проблем на європейському континенті. У 2017 році в Європі проглядаються  явища, що нагадують той віддалений 1947 рік. Кремль пробує політично опанувати ті європейські простори, які тривалий час були залежні від радянської імперії або нею окуповані, а сьогодні хочуть розвиватися незалежно від Москви. Це  породжує контрреакцію з боку Путіна. До такого простору належить більшість держав Східного партнерства між Євросоюзом і Росією та західні Балкани. Однак найперше зосередитися треба на Україні.

 

На її, висловлене на Євромайдані в 2013—2014 роках, прагнення стати на європейський шлях реформ Кремль відповів брутальною окупацією Криму і війною у східній Україні. Путін остерігається, що приклад європейського успіху України може стати для російського суспільства стимулом прагнути до подібних змін у Росії.

 

Довгострокова стратегія Путіна щодо України проста: підтримувати збройний конфлікт на її сході, послаблювати українську економіку і перешкоджати українській владі та українському суспільству зосередитися на необхідних реформах — все, щоб Україна не стала успішною державою. Так само, як Сталін у 1947-48 роках старався зробити все, щоб перешкодити відбудові Західної Європи, так і Путін зацікавлений, щоб в жодному разі Україна не відродилася.

 

Путін добре знає слабкий бік демократії: в країні, яка бореться з економічними труднощами, в якій люди після змін не відчувають поліпшення умов життя і яка мусить захищатися перед воєнною агресією великого сусіда, не важко шляхом демократичних виборів привести до влади популістів. Які відмовляться від реформ. Це була б найбільша перемога Путіна, шанс для нього знову визначати українську політику.

 

Перш ніж почав реалізовуватися план Маршалла, Сталін пробував, за допомогою тамтешніх комуністів, використати в країнах Західної Європи ту потужну політичну силу, якою є природне людське розчарування тяжкою економічною ситуацією. Путін пробує викликати і використати таке розчарування в Україні.

 

Чи Захід має нині стратегію, яка би унеможливила перемоги цієї стратегії Путіна? Надалі діють санкції щодо Росії, далі тривають зусилля змусити її дотримуватися мінських домовленостей [що діють з вересня 2014 р. стосовно припинення вогню у східній Україні]. Але немає стратегії, подібної до плану Маршалла, яка б унеможливила йому повернення політичного домінування в Україні.

 

Захід має опікуватися Україною також і як державою, якій після її відмови від ядерної зброї було гарантовано захист її суверенітету. Захід цих зобов'язань не зумів дотримати. Разом із цим він повинен підтримувати Україну також і тому, що успіх цієї країни є важливим інструментом помогти Росії перетворитися на державу європейського типу. Ми, громадяни балтійських країн, особливо в цьому зацікавлені.

 

* * *

 

Чому після 1990 р. держави Центральної Європи і Балтії не потребували плану Маршалла? Бо Захід запропонував нам перспективи членства як в Євросоюзі, так і в НАТО — за умови, що ми проведемо проєвропейські реформи. І ми впроваджували їх, хоч на чергових виборах розчарування громадян приводило до влади щораз інші нові партії. Реальна і не дуже віддалена перспектива членства в західних інституціях спричинила до тривалого національного політичного консенсусу: оскільки є такий шанс, реформи необхідно впроваджувати. Захід нам в цьому ефективно помагав — а тодішня Росія, керована Єльциним, цілковито відрізнялася від Росії Путіна.

 

Розширення Євросоюзу на Центральну Європу і балтійські держави — через досягнення стабілізації в цьому реґіоні і того, що його нині творять процвітаючі європейські держави, — було такою самою вдалою ініціативою, як і план Маршалла.

 

Захід після 1945 р. впровадив у життя тільки два успішні  геополітичні проекти, які не дозволили Росії політично здомінувати держави поза її просторами: власне план Маршалла і розширення Євросоюзу в 2004 р. Творячи геополітичну стратегію щодо України, Захід може вибирати між двома перевіреними варіантами: ініціативою на зразок плану Маршалла або перспективою розширення Євросоюзу на Україну. Однак сьогодні не виглядає на те, щоб Євросоюз був спроможний запропонувати Україні перспективу членства, хоч ми за це. Перешкодою є хоч би Брекзіт чи міграційна криза.

 

Тому треба повернутися до плану Маршалла. Ідея "плану Маршалла для України" після революції на Євромайдані не є на Заході новою: про неї писали вже Джордж Сорос чи Бернар-Анрі Леві, в Литві реалізацію такої ініціативи визнали частиною офіційної державної політики.

 

Експерт щодо України Андерс Аслунд недавно підрахував: якби в Україні було втілено такий план, інвестуючи для цього в українську економіку близько 5 млрд доларів щороку, то це б дало зростання ВВП цієї країни не 2% річно, а 6-8%. Українці би відчули тоді, що реформи в їхній країні нарешті приносять економічне зростання, дають нові місця роботи і зростання зарплат.

 

Так само як тодішній план Маршалла, новий "план Маршалла для України" повинен виразно визначати умови реформ, які мусить здійснити Україна, щоб ним скористатися. Варто би було також створити спеціальну аґенцію — за зразком тої, яка розпоряджалася після війни коштами, що виділяли у рамках цієї програми.

 

* * *

 

Агресивні дії Кремля не обмежуються Кримом, східною Україною чи Сирією. Москва пробує впливати на результати виборів у США чи у Франції. І що далі? Єдиною адекватною реакцією — як писав у так званій довгій телеграмі в 1946 році один із співтворців плану Маршалла Джордж Кеннан — є стримування російської агресії на кожному кроці: не можна дозволити Кремлю стратегічно перемагати на нових просторах. [Кеннан, радник посольства США в Москві, в лютому 1946 року вислав у Вашингтон "довгу телеграму" — доповідь, в якій критикував політику поступок Америки щодо СРСР]. Сьогодні простором, де слід стримати Путіна, є Україна. Саме для цього потрібним є новий план Маршалла для неї. Вже тепер, бо час грає на користь російського президента.

 

Чи Захід усвідомлює те? Недавно під час конґресу Європейської народної партії (ЄНП) на Мальті на пропозицію нашої делегації прийняли резолюцію на підтримку України; в ній також йшлося про новий план Маршалла. В Україні вона викликала величезний ентузіазм і великі очікування. Питанням честі ЄНП є, щоб цей план став реальністю. А питанням честі всієї західної спільноти — не допустити перемоги Путіна в Україні.

 

Захід потребує сьогодні такого сильного лідерства, як лідерство Гаррі Трумена і Джорджа Маршалла в 1947 році. Західні лідери мусять прийняти цей виклик. Серед країн Євросоюзу на Литві і Польщі лежить особлива, історична відповідальність, тому ми повинні діяти разом, щоб таке лідерство стало реальністю, що є необхідно для довготермінового  успіху України. В сенсі геополітичної безпеки це є нині ключове питання.

 

 

Aндріус Кубіліус народився в 1956 р. у Вільнюсі, за освітою фізик, діяч опозиції за часів СРСР. Від 1992 р. у литовському Сеймі, в 1999-2000 і 2008-2012 роках — прем'єр Литви. Голова парламентської групи «Pro-Ukraine».

 


Andrius Kubilius
Pomóżmy Ukrainie dołączyć do nas
Gazeta Wyborcza, 15.07.2017
Переклад О.Д.

 

 

 

15.07.2017