Підручник історії української літератури

Володимир Радзикевич: "Нарис історії української літератури". Українське Видавництво, Львів, 1941, ст. 220.
Цей наново виданий, доповнений нарис історії нашої літератури довший час виконував службу шкільного підручника, хоч офіціяльно і незатвердженого. Цю ролю він має виконувати і надалі, зваживши, що інші підручники історії української літератури вже давно вичерпані, занадто дорогі або мають більше критичний чи полемічний характер. Тільки з такого становища можна зрозуміти, чому автор присвячує чимало місця змістові деяких творів, свідомо зрікаючись потреби зупинитися довше на письменниках, які на це заслугують.
Майже половина книжки (90 сторінок) відведена на давнє письменство. Тут автор мабуть рахувався з тим, що учні не мають змоги знайомитися безпосередньо з творами, писаними не живою, мало доступною для них мовою, тимто треба для них їх зміст переказувати. Нова доба поділена на таких сім розділів: 1. Тріюмф народної мови 2. На крилах романтизму. 3. Слово Генія. 4. Слідами Шевченка. 5. Проти хвиль. 6. На верхів'ях. 7. Серед першого буревію.
І в цій другій частині автор теж зупиняється на подрібному змісті окремих творів. Можна б посперечатися про те, чи їх вибір послідовно проведений; в одному випадку маємо твори першорядного значення, в іншому другорядні, перед якими слід було б відрізнити інші чільніші. Наприклад, маємо подрібно переказаний зміст Шашкевичевого оповідання "Олена" та С. Воробкевича "Турецькі бранці", наведена вся поезія Руданського, "Та гей бики", переданий зміст "Скошеного цвіту", В. Барвінського; повість Свидницького "Люборацькі" маємо тільки згадку на вісім рядків. Треба думати, що цей "Нарис" мав теж на оці пересічного читача, який сам ближче з літературою не буде знайомитися. Автор хотів ним, здається, виконати пропагандивну патріотичну службу, густо перетикаючи характеристику письменників цитатами з їх творів, навіть з широко відомих (нпр. з Шевченка, з "Зівялого листя" Франка, з "Тіней забутих предків" Коцюбинського, з "Лану" Стефаника, з "Туги" Черемшини, з лірики О. Олеся).
Коли мати на увазі саме таку пропагандивну мету, добре було б використати в огляді літератури різні факти взаємин нашої літератури з чужинною, щоб показати, як ми підтримували раз-у-раз духові зв'язки з культурним надбанням світу. Постать М. Гоголя повинна б заняти велике місце в такій загальній картині; багато ширше, з більшим притиском і на загальному тлі добре було б відмітити такі факти, як дружба М. Вовчка з чужими великими письменниками, Кулішевий переклад Шекспіра, зацікавлення европейською літературою Л. Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, зокрема шлях, прорубаний до неї Кулішем, Драгомановим і Франком. Перехід до найновішої сьогочасної доби теж набрав би повнішого освітлення, якби відповідно згадати про велетенську перекладну працю наших письменників за останнє чвертьстоліття. Те, на що інші народи мали час впродовж століть, ми пробували наздігнати пожвавленими, справді небувалими темпами. Скільки нових жанрів народилося, скільки сміливих спроб зробили письменники!
Автор стає щораз обережніший, коли наближається до доби нашого "буревію". Тут не хотів би він оминути ніодного письменника, який чимсь заслугує на згадку. А проте при всій своїй об'єктивности він має свої виразні симпатії, так і бачиш, яких авторів він найкраще знає і найбільше цінить. Уся література народжена після 1918 р. на Наддніпрянщині покищо майже залишена без оцінки попросту тому, що чимало її найдіяльніших учасників живе і працює серед дуже змінних обставин. Автор "Нарису" зовсім свідомо присвятив свою головну увагу галицьким та еміграційним авторам, з творчістю яких міг ближче познайомитись. Своє становище він з'ясовує найкраще таким кінцевим уступом своєї книжки.
"Українська література XX. ст., яка розвивалася серяд буревію й громовиці, в дуже складних умовах політичного, суспільного й матеріяльного життя вимагає окремого, систематичного, одноцілого розгляду. Українські письменники, розділені не тільки політичними, але й ідеологічними кордонами, йшли в своїй творчості нераз зовсім протилежними шляхами, виявляючи розбіжність не тільки у виборі тем, підході до них, їх висвітленні, в мистецьких засобах, але й у розумінні завдань літератури, її напрямних та її ролі в житті народу. Перед дослідником українського літературного життя на порозі нової історичної епохи стоїть ще важливе завдання: звести здобутки літературної праці українських письменників останніх десятиріч під один критерій. Тим критерієм буде: майбутність української нації".
Письменник.

04.07.1942

До теми