Cycпільно-громадський лад у кожному народі спирається в першій мірі на послусі, підпорядкованості і дисциплінованості загалу супроти провідників збірного, організованого життя. Без цього не може й бути мови не тільки про здійснення найвищих ідеалів народу, але і про хочби найменшого громадянського діла. Які наслідки з недостачі карности і підпорядкованости у суспільному житті, може сказати хто хоч трохи знає наше минуле та критично і вдумливо дивиться на суспільне життя у нас. Там, де була дисципліна і послух для проводу, ми доходили до великих надбань, які викликували признання і подив не тільки у своїх, але і в чужих.
З другого боку майже всі удари історичної долі і факт політичного, національного та суспільно-економічного поневолення українського народу — це в першій мірі наслідки недостаточного почуття карности і підпорядкованости мас провідній верстві.
Коли ж так, то саме в теперішній переломовій добі, в якій вирішується також майбутня доля українського народу, мусимо якнайбільше послідовно і всебічно попрацювати над зміцненням почуття карности і дисциплінованости в усіх наших суспільних верствах і в усіх ділянках нашого зорганізованого життя. Чим скоріше в усіх проявах нашого життя вкоріниться послух, карність і підпорядкованість нашому проводові, тим менше буде в нас зайвої витрати енергії, непорозумінь, неладу, тим скоріше дійдемо до здійснення нашого найбільшого національного ідеалу.
Карність, дисциплінованість і послух можуть бути свідомі і несвідомі. Свідома карність і підпорядкованість є тоді, коли здаємо собі справу з того, чому і в імя якої мети мусимо бути карні і послушні проводові та коли знаємо, які шкоди приносить анархія і непослух. Несвідома і вимушена дисципліна і карність бувають тоді, коли вони випливають зі страху перед карою за непослух, коли не знаємо для чого маємо бути послушні, або коли ідеали, задля яких маємо бути дисципліновані, для нас байдужі, або навіть незрозумілі.
Свідома карність та послух супроти провідників є тоді найкращі, коли існує в нас внутрішня здисциплінованість супроти себе самих, коли не потураємо нашим забаганкам, надмірним амбіціям і пристрастям.
Дуже тяжко наломитися до послуху і дисципліни тим, що не привикли слухати своїх батьків. Тому велику кривду роблять своїм дітям і шкоду батьківщині та народові ті батьки, які не вміють здобути собі послуху й пошани у своїх дітей і не призвичаюють їх до карности і дисципліни. Школа і громадянство мають опісля великий клопіт з розвезеною молоддю, якій батьки на все дозволяли, або не вміли здобути собі авторитету в дітей. Одна з причин того в тому, що наші старші покоління не все мали зрозуміння для нових ідей, хочби навіть вони були конструктивні і корисні для нашого народу, а зате деколи, цупко трималися старих, віджилих форм та ідеалів. Через те наша молодь безкритично приймала всі "новини", бо не було кому із старших своєчасно дати критичну оцінку, котрі з давніших наших ідейних і світоглядових надбань треба зберегти і плекати, котрі відкинути, як шкідливі і перестарілі. З другого ж боку виказати в пору, що з нових ідей і гасел треба нам засвоїти, а що відкинути, як таке, що шкодить нашому національному організмові.
Одна це в нас із причин розходжень між "батьками" і "дітьми". Розвязка цієї проблеми лежить м. і. і в тому, щоб старше покоління стало т. ск. більш поступове у свойому консерватизмі, а молодша генерація щоб була більше консервативна у своїй поступовості. Великих спустошень у духовості нашої молоді наробили большевики, які в найбільш демагогічний спосіб підбехтували проти батьків, граючи на найнижчих інстинктах людини.
Тепер наше організоване життя входить в рямці провідницької, авторитарної системи, яка такий сильний натиск кладе на дисципліну, карність і підпорядкованість та на відповідальність одиниці. Існує в нас один виховний і ідеологічний центр молоді, а саме Відділ опіки над молоддю і родиною при УЦК. Він єдиний відає і кермує цією справою. Для цього Відділ молоді організує інструкторські табори для референтів і інструкторів-виховників молоді. Саме в цих таборах у першу чергу інструктори-виховники мають крім фахового знання, необхідного, щоби вести курені молоді, засвоїти собі почуття і потребу карности й підпорядкованости, щоб опісля в цьому самому дусі виховувати довірену собі молодь.
Тому, хто не може зрозуміти теперішнього положення — хай краще не йде до набору, бо таборове життя, яке дає стільки корисних відомостей і приємностей, вимагає в першу чергу карности і підпорядкованости. Самозрозуміло, що її тимбільше вимагається від майбутнього інструктора-виховника.
М. П.
