Знагоди нових оповідань Юліяна Тарновича
Львів, 16 травня.
Як кожний нарід, так й український має серед своїх письменників творців, які виростають на тлі даної области краю та присвячують їй свою творчість. Маємо групу т. зв. гуцульських письменників або групу т. зв. бойківських письменників. Є в нас і т. зв. лемківські творці. Їх праця і заслуга не тільки у тому, що вони пишуть здебільша даним говором даної області і торкаються проблєм даної области, але і в тому, що своєю творчістю на даному говорі та з проблємами даної области вони втягають свою область в духову єдність національної спільноти. Їхня єднаюча роля важніша і далеко більша від, здавалось би, відокремлюючої. Вони сходять на самі низи поодиноких племен, щоб винести відтам скарби і принести їх на жертівник цілости нації.
Одним з таких письменників творців та невтомних працівників на полі Лемківщини є Юліян Тарнович. Сам уроженець Лемківщини, редактор першого національного часопису Лемківщини "Наш Лемко", автор таких основних праць про Лемківщину, як "Ілюстрована історія Лемківщини", (1936), "Матеріяльна культура Лемківщини" (1941), "20 років неволі" — Лемкіпвщина під польським ярмом" (1940), "Верхами лемківського Бескиду" (1940), "Княже місто Сянік" (1941), редактор історичної читанки "Батьківська слава" (1941) та "Календару-Альманаху на 1941 рік" (Краків, Українське Видавництво) і ін.
Юліян Тарнович — автор драми в 3-ох діях "Рвуться кайдани" (Краків, Українське Видавництво 1941) та оповідань "За родиме право" (Краків, Українське Видавництво, 1941) і "Сипкова поляна" (Краків, Українське Видавництво, 1941)
Всі три речі — незвичайно щирі і пронизані глибоким, здоровим патріотизмом. Любов до батьківщини і до Лемківщини, як частини та "Календару-Альманаху на 1941 рік" (Краків, Українське Видавництво) і ін.
Юліян Тарнович — автор драми в 3-ох діях "Рвуться кайдани" (Краків, Українське Видавництво 1941) та оповідань "За родиме право" (Краків, Українське Видавництво, 1941) і "Сипкова поляна" (Краків, Українське Видавництво, 1941).
Всі три речі — незвичайно щирі і пронизані глибоким, здоровим патріотизмом. Любов до батьківщини і до Лемківщини, як частини батьківщини, говорить з кожного слова, з кожної сторінки.
"Рвуться кайдани" — драма з низкою патріотичних пісень про прикрі останні роки до війни на Лемківщині. Річ зробила своє важне освідомлююче діло по лемківських сценах.
"За родиме право" — оповідання, на вступі якого автор характеристично пише м. і. про себе:
"Пішло мені щойно на п'ятий, як мій Батько о. Степан помер. І від цієї хвилини дальше моє життя тісно зв'язалося з иншим українським селом у стіп зеленого Бескиду. Судьба чомусь так уже схотіла, що я мусів бути в кожному селі над рікою Попрутом і відвідати всіх моїх ровесників у хатинах, що біля ріки Ропи, побувати майже в кожній хижинці, що ластів'ячими гніздами розсілися при ярі пишного Вислока — аж до його перших джерел; перемірювати вплав усі крутежі Срібнолентого, мандрувати Вислочиними берегами або в сонці грітися над яром Ослави чи Солинки. — Якась дивна, притаєна туга несла мене на своїх крилах на п'янкі від пахучих сторчиків верхів'я Бескиду. А відціля скочити до братів на часочок за Відранівськими плаями до Легнави, Стропкова і далі, далі до самої Остурні. Пнятися на червону грань малих Пєнінів і Дунайцевим бродом перейти до Шляхтової, Явірок. — Нестерпна хандра кидала мною по всіх усюдах. Шукав я за чимсь, вичікував на щось — лежав цілини годинами над річкою або в лісі на поляні. Снилася мені давня казка; тоді я схоплювався зайцем і знову кудись біг. І знову вслухувався у шепіт бору, гудіння вітру, черчання ручаїв; за що прилітали та відлітали з лісових квітів"...
"Ходжу я, орючи, за плугом; від кінця до кінця. Карий мій кінь віжки рве мені з рук, хоч батіг я закинув біля волочні; форкає жваво, ступає вперед, від межі до межі. Але мені не оранина в голові. Нуджу світом і блукаю далекими світами.
— От, якби то я виорав у цій нашій землиці таке дзеркало, що вказало б мені, де вгасити мою тугу"...
Автор кидається у вир міського життя і студій — і находить дзеркало, за яким так тужив; щоб себе в ньому побачити та сказати світові — хто вони, чиї діти! Тим дзеркалом — освідомлення своєї тіснішої батьківщини, освідомлення про Лемківщину себе, своїх земляків і всього світу.
"Сипкова поляна" — оповідання про подвиги "збійника" Сипка (Осипка) з Великої Мацини, який мав мати меч чародійної сили та доконував неодин вчинок на користь народу, а згинув у лісі недалеко Боржного коло Горниць, на поляні, що і досі називається "Сипкова поляна".
Письменницьке перо Юліяна Тарновича віддане на службу Лемківщині, на діло культурно-історичного піднесення лемків. У цій праці довершив автор уже дуже багато. Лемківщина запише його собі незатертими буквами, як одного з перших своїх пробудителів.
Нестор Прутський.
