"Утро Россіи" з 14 (1) квітня приносить під заг. "Серед Українцїв" вивід свого київського кореспондента з М. Василенком і С. Єфремовим.
М. Василенко, визначний громадянський дїяч, член центрального комітету партії кадетів, автор великої працї по історії України, яку недавно повітали з великими похвалами, тепер назначений попечителем київської наукової округи, сказав:
Переворот в Росії стрінули Українцї з великим одушевленнєм. По Жидах певно на українську народність упало найбільше переслїдувань старого ладу. Цїлю упавшої власти було зовсїм знищити українську народність. Всї міри тої власти за Столипіна і після нього звертали ся в тім напрямі. Можна дїйсно дивувати ся тій живучости, тій силї відпорности, яку виявила українська народність, аби не загинути. За ті тяжкі часи українська народність нагромадила багато потенціяльної енерґії, яка тепер за нового ладу й повинна проявити ся з особливою силою.
Полїтика упавшого правительства в серединї і зокрема його міри під впливом зграї пройдисвітів у Галичинї довели до того, що в останніх часах старого режіму на Українї стали зростати, особливо серед молодїжи, крайно сепаратистичнi течії, висловом яких було гасло самостійної України. В більше поміркованих українських шарах так само почала брати перевагу байдужність до долї Росії як держави (невтральність), що особливо було небезпечне в годину війни.
Переворот в Росії по моїй обсервації різко змінив настрої серед українського громадянства. Я не скажу, розумієть ся, що крайні гасла відпали, але їх не ставлять так різко, як давнїйше. І кооперативний зїзд, котрий щойно відбув ся у Київі, й віче по манїфестації в недїлю 19 марта ухвалили резолюцію піддержувати всяким способом тимчасове правительство. Невтральність до долї Росїї щезла. Навпаки народив ся великий інтерес і змаганнє перемінити її на доцїльнїйших основах. Українцї приймають дуже дїяльну участь в громадянських орґанїзаціях.
Український громадянський рух все був народнїй. Він не міг і не може бути иншим крім демократичного. Україна багато витерпіла від монархічного режіму. Сама вона нїколи в своїм минулім не знала монархічних змагань. Тому природна думка, що свідома українська інтелїґенція і народ пoвиннi висловити ся тільки за республикою.
Від часу свого прилучення до Росії Україна все боронила своїх автономних прав. Коли їх знищено, ідеольоґія громадянського руху на Українї мала право домагати ся приложення автономного ладу у відношенню до України. Починаючи від декабристів, в Кирило-Методіївськім Братстві і в дальшім часї український рух видвигав принцип державної перебудови Росії — федеративної республики. На сїй плятформі й тільки на тій може стояти український народ і при виборах до Установчих Зборів. Я сподїваю ся, що російська громадянська думка віднесеть ся з повною прихильністю до українських кличів і піддержить їх.
Найблизшими задачами для Українцїв на мій погляд є: приготуваннє до Установчих Зборів і всестороннє розробленнє проєкту української автономії, а також здїйсненнє ряду найблизших культурних завдань (преса, школа і т. д.).
Мінїстерство народньої просвіти пішло вже шляхом заведення української мови в народнїй школї. Ясна річ, перехід — дуже делїкатна справа: тут вмішані й інтереси инших національностей і інтереси учителїв. Я не сумнїваю ся, що одно й друге візьме під увагу, як мінїстерство народньої просвіти, так і українське громадянство.
Борячи ся за волю України, Українцї признавали її як волю і рівноправність усїх національностей. Виборюючи матерню мову в школї для Українцїв, українські дїячі виставляли такий самий принцип і для инших національностей.
Я переконаний — питаннє про школу і мову на Українї порішить ся широко та справедливо на основах тих свобід, які осягнула тепер Росія. В такім змислї (збереженнє прав меншости) висловлено погляд у статї "Українська шкільна справа" в першім числі "Вістей з Української Центральної Ради у Київі", що вийшли 19 марта в день ґрандіозної української демонстрації у Київі.
Величезні задачі перебудови цїлої Росії і зокрема України можна осягнути не революційним шляхом, а шляхом систематичної творчости. Тому конче потрібні умови спокійної працї. Длятого Українцї висловлюють ся за піддержаннєм тимчасового правительства всїма способами, щоб дати йому можливість здїйснити волю і підготовити таку тяжку справу, як скликаннє Устаповчих Зборів у часї війни.
Думаю, в такім змислї висловить ся і український конґрес, який відбудеть ся у Київі з початку квітня. На тім конґресї мають вибрати і всеукраїнський виконавчий орґан, котрий і буде авторитетним орґаном для представництва інтересів і жадань усїєї України. До сього часу орґани повставали в окремих місцевостях і на заяви тих орґанів треба глядїти, як на місцевий вислів місцевих думок, а не всїєї України. Тому до часу скликання конґресу менї трудно, я навіть уважаю неможливим говорити про те, в якій формі і як широко будуть поставлені домагання України. Се з мого боку було-б висловом на здогад і мало-умотивоване. Думаю, що на конґресї боротимуть ся ріжні течії і правдоподібно настане порозуміннє. А порозуміннє майже все — се середня.
С. Єфремів, відомий український і російський публїцист (співробітник "Русскаго Богатства"), сказав вашому кореспондентови:
В останніх роках, — часї змарнування полїтичного життя — українське громадянсько-полїтичне життє зосереджувало ся в Товаристві Українських Поступовцїв (автономісти-федералїсти), яке складаєть ся з автономних громад розкинених по Українї. Течія української полїтичної думки, яку представляє собою ся орґанїзація, видвигає три основні точки програми: автономія України, федеративний лад в Росії і парляментаризм. На тих трьох пунктах обєднюють ся всї українські активні елєменти без ріжницї партій. Ті самі домагання виставляємо ми і тепер і під тими гаслами підемо на Установчі Збори. Є серед Українцїв течія, лївійша в національнім дусї, яка домагаєть ся утворення незалежної України; але і представники сеї течії годять ся з нами щодо того, що найблизшою задачею є автономна Україна при федеративнім ладї Росії, причім остання думаєть ся як федеративна демократична республика. Україна при такім ладї повинна бути автономною країною з повною внутрішньою самоуправою, з повною свободою культурної роботи: національна школа, суд, національна форма міської і земської самоуправи і т. д. Ми бажали-б, щоб у склад автономної України увійшли також і Галичина, Буковина й Угорщина. На відворіт давнїйше, перед переворотом, ми були проти того. Бо деспотична Росія знищила б демократичні інституції в тих землях. Загалом переворот викликав різку переміну в наших настроях. З початку війни всї українські елєменти були в опозиції до ура патріотизму, який панував серед російського суспільства, й закликували до активної боротьби за внутрішнї переміни в Росії, думаючи, що без того нїякі визвольні гасла не мають змислу й війна буде безуспішна. Тепер, коли то, чого ми добивали ся, здїйснило ся, утворив ся повний контакт Українцїв з російською суспільною думкою, ми уважаєм, що поражка Росії при теперішнїх умовах принесла-б ненаправну шкоду справі волї народів Росії.
З иншими українськими дїячами поговорити не вдало ся менї. В. Науменко катеґорично відмовив ся говорити до часу скликання українського конґресу (з початку квітня); Стешенка тепер нема в Київі. Инші українські дїячі помітно ухиляють ся від розмов до часу вироблення середньої течій, які боротимуть ся на теперішнїм конґресї, котрий має відбути ся.
А. Лип.
