Напередодні літературного суду над п'єсою К. Гупала "Тріюмф прокурора Дальського"
Літературний Суд, що його влаштовує Спілка Українських Письменників над п'єсою К. Гупала "Тріюмф прокурора Дальського" викликає живе зацікавлення серед широких кол нашого громадянства. Воно й не дивно, бо хоч ця форма обговорення й критики відома на Заході, український Львів стрічається з нею вперше.
І самозрозуміло виринають у нашого громадянства питання: Що це таке літературний суд? Чому, скажемо, замість "вечора критики", чи іншого дискусійного вечора улаштовується суд, з трибуналом, лавою присяжних, прокурором, оборонцем, возьним суду й т. д. А в слід за цим, яка мета цього суду, які його завдання?
Ви не раз і не два читали в часописах т. зв. відділ "Трибуна читача", де сірі люди висловлюють свої побажання, чи свої жалі, де словом, з трибуни, якою є часопис, говорить звичайний собі читач про речі, які може і всіх болять, чи вражають, але про які не пишеться. Саме ось такою "трибуною читача" чи "трибуною глядача" є літературний суд. Тут у першу чергу має голос публика й тільки публика. Вона, в характері "свідків", говорить на суді те, про що або замовчали, чи не доглянули фахові критики (а характерною прикметою критиків є, або щось замовчати, або чогось недоглянути!), або про що рецензенти не так написали, як треба (а характерною прикметою рецензентів є якнайбільш заплутати зовсім ясну справу). Голос на літературному суді мають тільки ті, які не є ні фаховими критиками, ні фаховими рецензентами, які не розуміються і навіть не чули про архітектоніку драми, не відрізняють ямбів від трохеїв і яким байдуже, чи на даного письменника мав вплив Бальзак, чи Ройнер Марія Рільке. Для фахівців письменства є журнали, є обговорення, є критичні вечори. Для широкої маси глядачів, призначений літературний суд. Кожний, хто бачив п'єсу (яку "судять"), читав рецензії (а з якими або погоджувався, або ні) має право тепер висловитися вповні, має право не погодитися, чи то з думкою рецензентів, чи автора. Ось і мета літературного суду. Яке його завдання? Актор грає для громади, для широких кол громадянства. Для цих же широких кол пише автор п’єсу, чи письменник свій твір. І саме приявні на суді актори, письменники чи критики віч-у-віч стрічаються з цим же широким колом громадянства, які висловлюють свої думки та свої настрої. На сторінках часописів чи журналів стрічаються критики і автори, на суді одні і другі стрічаються з голосами тих, для яких пишуть і творять.
І така творча зустріч — це поштовх для письменників, а часто-густо вказівки для критиків. Бо хай собі не думає дехто, що твір, який підпадає судові, є злий. Навпаки, кожний твір, над яким проводять суд, мусить бути настільки вартісний, щоб він зворушував громадянство, щоб він був актуальний і потрібний. А що й сонце має плями, то й літературний суд мусить мати свого прокурора.
Залишається ще одно питання: форма дискусії. Саме найцікавіша й найбільш принадна форма — це суд. Ми звикли до різних форм драми, ми бачили академічні диспути. Але у драматичній формі ми не можемо подати того, що думає широкий загал про даний твір, знову ж, для нас, сірих людей, академічна форма диспути за важка. Значить треба вибрати те, що має і театральну форму, а по своїй суті є легке й навіть веселе. А такою є форма суду. Що більше — так, як звичайний суд, головно опирається на зізнаннях свідків і після цих зізнань щойно видає свій присуд, так і літературний суд у першу чергу бере під увагу те, що говорять на суді "свідки", цебто публика, ті, що читали й ті, що бачили твір.
Ось і мета й завдання Літературного Суду над п'єсою "Тріюмф прокурора Дальського", суду, що його вперше влаштовує Спілка Українських Письменників.
Л. Н.
