Станиславів у третій декаді березня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski.
Продовження серіалу. Попередня серія – «Студент із ножем на нічних вулицях і банкіри-благодійники».
Наприкінці березня 1907 року всі незаміжні та незаможні дівчата у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) готувалися до події, яка могла кардинально змінити їхнє подальше життя. Щороку в ці весняні дні кожна з них могла відчути себе в ролі такої собі Попелюшки, маючи шанс отримати несподіваний подарунок аж ніяк не від казкових феї чи принца, а від цілком реальної принцеси – доньки австро-угорського імператора Франца Йосифа ерцгерцогині Ґізели. Ну, принаймні з міського фонду, створеного на її честь.
Молоді Ґізела та Леопольд
Заснований з нагоди заручин австрійської принцеси Ґізели та баварського князя Леопольда у 1873 році спеціальний фонд розігрував у лотерею доволі поважну на той час суму – 300 корон, які мали стати приданим на весіллі незаможної станиславівчанки. Претендентками на «посаг Ґізели» могли бути «бідні, працьовиті та добропорядні» дівчата, які народилися у Станиславові.
Ґізела та Леопольд з їхніми дітьми (1885)
«Тридцять перше за порядком жеребкування та вручення цього посагу на підставі акту фундації відбудеться 20 квітня о 12 годині пополудні. З цією метою Магістрат розпочинає конкурс, термін якого збігає 6 квітня 1907 року», - повідомляла у числі за 24 березня 1907 року місцева газета Kurjer Stanisławowski.
Для того, щоб стати учасницею цього конкурсу претендентки повинні були надати у магістрат свою метрику, яка засвідчувала місце народження, довідку від лікаря про стан здоров’я, а також свідоцтво щодо незаможності та порядності. Останню характеристику видавали, очевидно, у релігійних громадах, причому як християнських, так і юдейських – віросповідання конкурсанток значення не мало.
Відомо, що «посаг Ґізели» розігрували до 1914 року, лотерея була припинена тільки через початок Першої світової війни. Загалом понад 700 дівчат за весь той час випробували своє щастя, а обраницями фортуни стали лише кілька десятків. Щоправда, попри значну кількість охочих здобути гроші на весілля від принцеси під час цієї лотереї особливо поталанило трьом донькам станиславівського шевця Білоуса: після смерті батька вони залишилися без засобів до існування, але одна за одною отримали придане – у 1903, 1911 та 1914 роках.
Принцеса Ґізела Австрійська
До речі, благодійний фонд у Станиславові був лише одним із багатьох, заснованих під егідою ерцгерцогині Ґізели, яка активно підтримувала незаможні верстви населення, а також опікувалася каліками, сліпими та глухими. Не випадково у Мюнхені доньку австро-угорського монарха називали «Добрим янголом із Відня». Зважаючи на таку репутацію, принцеса (ерцгерцогиня) Ґізела єдина зі всієї монаршої родини не покинула Відень після революції 1918 року, ба більше, навіть брала участь у виборах до Національної асамблеї, що відбулися наступного, 1919 року.
У Станиславові принцеса (архикняжна) Ґізела за свою опіку над бідними дівчатами не заробила собі якогось спеціального прізвиська, зате на її честь було названо одну з центральних площ міста. Теперішня частина Вічевого майдану (там, де зараз ставлять ялинку) тоді називалася «парком Принцеси Ґізели». Від іншої частини теперішнього майдану – площі, яка в той час носила ім’я її батька, цісаря Франца Йосифа – її розділяла знищена артобстрілом під час Першої світової війни кам’яниця Гани Ланди (за даними місцевих краєзнавців, саме тут у 1860-х роках було відкрито першу в місті каварню).
Зруйнована під час бойових дій площа Архикняжни Ґізели у Станиславові
Треба сказати, що у ті часи для одруження конче важливим був фінансовий стан обидвох молодят: дівчина з посагом була бажаною нареченою, а неодружені панянки (й особливо їхні батьки) прагнули зустріти неодруженого та заможного чоловіка (зрештою, тодішній закон зобов'язував молодого після весілля зробити так званий «ранковий подарунок» своїй дружині, і це мав бути аж ніяк не букет квітів, а, здебільшого, якась коштовність).
Знайти собі гідну пару молоді люди у Станиславові намагалися під час світських раутів і вечірок, які доволі часто відбувалися у різних громадських закладах: Міщанському касино, в актових залах «Сокола» чи «Gwiazdy». Щоби привернути увагу багатого кавалера, молоді панянки старалися вирізнятися гарними манерами, шикарним одягом і, звичайно, хистом до танцю. Тож оголошення, яке з'явилося у свіжому числі газети, безсумнівно, привернуло увагу не однієї стіаніславівчанки.
«Славнозвісна учителька танців Людгарда Будковська приїжджає до Станиславова. У місяці квітні вона відкриває курс салонних і видовищних танців», - повідомляв Kurjer Stanisławowski.
Знаменита учителька пропонувала навчитися танцювати і вишукані менуети, і запальні чардаші. Охочих записатися на курси запрошували до редакції газети.
Ванда Семашкова
Ще одним популярним місцем зустрічі представників місцевого бомонду був театр імені Олександра Фредра, що його не оминали під час гастролей Австро-Угорщиною знамениті артисти. Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, наступного тижня у Станислаові саме очікували приїзду однієї з найбільших тогочасних зірок польської сцени Ванди Семашкової. Сорокарічна актриса раніше виступала з театральними трупами Кракова, Варшави, Познані, Лодзя, а тоді ж співпрацювала з Львівським народним театром під керівництвом Пілярського.
Газета інформувала про розклад вистав з участю славетної артистрк: «В неділю, 31 березня, у благочинних цілях за зниженими цінами знаменитий фарс у 3 актах «Прима балерина» М.Бертона, в понеділок, 1 квітня, за зниженими цінами сенсаційна новинка в 4 актах «Шерлок Холмс» Артура Конан-Дойля». Окрім того, станиславівські глядачі могли насолодитися грою акторки у драмах Шиллера «Орлеанська діва», Ібсена «Росмерсгольм» та Судермана «Хай живе життя!».
Тими ж днями у Станиславові відбулася подія, яка давала надію місцевим панянкам зустріти свою «половинку» серед багатих іноземців – привабити у Східні Карпати чужоземних туристів намагалися представники Туристичної спілки, які саме організували свій осередок у Станиславові. Як повідомляла газета, «через налагодження комунікацій і створення відповідних вигод і комфорту для подорожніх повинен зрости рух іноземних туристів до Галичини і тим самим спричинити розвиток економіки нашого краю».
Оскільки велику роль у розвитку туризму було покладено на транспортну складову, збори місцевого осередку Туристичної Спілки відбулися у Дирекції державних залізниць, і невипадково його очолив заступник директора цієї установи пан Подлевський. Ще одним важливим моментом, необхідним для залучення туристів у Карпати, газета називала видання альбомів і путівників, а також організацію виправ у гори для ближчого знайомства з красою тутешніх Бескидів.
Поки ж літній туристичний сезон ще не розпочався, Kurjer Stanisławowski нагадував, що навесні розпочинається сезон їзди на роверах і закликав придбати собі двоколісного друга у крамниці залізних товарів Карла Гаусвальда.
Власник фірми з продажу згаданих товарів німець Карл Гаусвальд починав свою діяльність у місті як простий коваль, але згодом став одним із найзаможніших людей Станиславова. Його крамниця спершу містилася на вулиці Кілінського (тепер – вулиця Лепкого). Тут, окрім загаданих фабричних велосипедів, продавали дитячі візки власного виробництва, кошики під квіти, меблі «покойові та дачні», валізи для подорожей, лижі, санчата, всілякі інструменти, а також ножі, зброю та різноманітну амуніцію. Кожне рекламне оголошення звертало увагу покупця на те, що більшість товарів – власного виробництва, а ціни – найнижчі в місті.
З часом Гаусвальд так забагатів, що невеличкий будиночок вже не відповідав його статусу. Продавши особняк на Кілінського, він звів величну п’ятиповерхову кам’яницю на початку теперішньої «стометрівки».
А от іншому зайді, що на якийсь час осів у Станиславові, поталанило значно менше – він потрапив до рук поліції. Зрештою, для свого збагачення чоловік обрав вид діяльності, значно ризикованіший за ковальство чи торгівлю.
«18 березня поліція арештувала невідомого чоловіка, віком близько 36 років, який називав себе Алоїзієм Броднером, через вмотивовану підозру в шпигунстві на користь іноземних держав. У нього вилучено сховані за підкладку пальта нотатки, які стосуються фортифікаційних укріплень в нашій монархії, з яких випливає, що арештований займався зніманням планів тих укріплень. Під час подальших допитів, чоловік стверджував, що він називається Мечислав Кучмаєвський і походить із Сучави [місто в Південній Буковині. – Z]. Затриманого разом із матеріалами справи передано в руки військових», - інформував Kurjer Stanisławowski.
До речі, тими ж днями потрапив до рук правосуддя й четвертий учасник банди «ведмежатників», які намагалися обікрасти у Станиславові кантор Корнблюха та філію Австро-Угорського банку. Людвіка Коссу, який у лютому втік від станиславівських поліцейських, затримали аж у Відні.
Продовження – "Смертельні хвороби та шахрайські відзнаки"
26.03.2017