Наша письменниця Олена Пчілка назвала якось Холмщину засмиканим краєм. По словам тоїж письменницї виходить, що багато українських інтелїґентів навіть за Волинь кажуть, що там говорять польською мовою, а Холмщина — се справжня Польща. Згадана вище письменниця дає пораду тим інтелїґентам звернутись до етноґрафічних записів українського вченого Павла Чубинського.
Але прислухавши ся добре до мови й пісень народу, ми й тепер побачимо, що тут живуть Українцї, про що свідчать оттакі піснї і прислівя: "Пішла Полька в поле жати та забула серпа взяти, серпа взяла, хлїб забула і все Полька вдома була". Або прислівє: "Знай, Ляше, по Сян наше", "Де їсть Русин, там буде й гусям, а де їсть Лях, не наїсть ся й птах".
Дрімав наш холмський Русин, поки його не пробудили бурхливі подїї. Коли в бурхливі роки всї народи Росії підняли голос в оборонї своєї волї, то й холмські Русини підняли голову й голосно заявили: "Час би волю й нам дати".
В 1907 р. заснували ся на Холмщинї два товариства — "Просвіта" й "Просвітно-економічне товариство ім. Тараса Шевченка". Заснувала ся була й українська газета "Буг", але вийшло тільки одно число її. Стали ставити ся перепони українським товариствам, поки їх зовсїм не закрито, а членів не переведено на службу в инші місця.
Тодї більш поміркована частина холмських Українцїв обєднала ся в "Народнопросвітн-ім обществі Холмскої Руси". Головою "общества" вибрано Михайла Кобрина, холмського Українця, учителя холмської духовної семинарії. Завданнєм "общества" було освідомленнє холмських Червонорусинів, задля чого рішено видавати книжки на "русском і малорусском язике".
Першою такою книжкою були — "Завіти родной старины", видані в 1908 р. Орґаном "общества" була тижнева газета "Братская Бесѣда", видавана через чотири роки в Холмі, в якій українською мовою друкували ся переважно вірші й оповідання Васька Ткача, історичні оповідання Віка; з українських письменників друкували ся вірш Кулїша "Чумацькі дїти" й "Катерина" Тараса Шевченка. Українською-ж мовою подано посмертну згадку про Марка Кропивницького, пера Омеляна Вітошинського, славного холмського композитора, котрий познайомив російську публику з мельодіями холмських набожних і народнїх українських пісень.
В 1912 р. видїлено Холмщину з люблинської й сїдлецької ґубернїї в окрему холмську ґубернїю й обіцяно доглядати її, як немощну стару маму, обіцяно було дати їй земство. В сих рожевих надїях застає Холмщину отся війна.
Австрійські війська зайняли Холмщину, з припини чого зрадїли галицькі українські дїячі, яким відкрило ся поле для широкої дїяльности в дусї освідомлення холмських народнїх мас. Аж тут лихо... застають руїни. Холмських православних людей вивезено в глибину Росії.
А Поляки, опираючи ся на тім, що в Холмщинї зістав ся дуже малий відсоток православних і католиків Українцїв, заявляють, що тут нема Руси, що се край суто-польський, і "опікують ся" нашим засмиканим холмським краєм і його многотерпеливим населеннєм.
Та що й казати. Темнота й несвідомість доводить до того, що холмський Русин боїть ся поза власним домом промовити хочби одно рідне слово. Бо польському слову була скрізь воля, а українському зась.
В 1914 р. довело ся менї бути в селї Завалові в томашівськім повітї. В хатї селянина католика говорять всї по українськи, але до малої дївчинки звертають ся в польській мові, бо так ксьондз наказав. На дворі також той господар не заговорить по українськи.
До одних православних батьків-Українцїв я звертав ся з питаннєм, чому вони не вчать дїтей говорити по українськи. — А длячого його вчити по українськи, — була відповідь — коли всї говорять по польськи, а українська мова не має жадних прав; коли українську мову звуть мужицькою, хамською, хахлацькою, хлопською, а народ — хамами, хахлами, червононосими чабанами, чубасами...
До чого-ж ми дожились? До того, що лютий ворог бенкетує на наших руїнах, на руїнах столицї Червоної Руси, а Холм, столицю наймогутнїйшого українського короля Данила, де й кости його схоронено, робить ся столицею чужої, ворожої нам культури.
Нехай живе єднаннє і любов між всїма частинами української землї, щоб ми могли постояти за наші права.
Полонений Холмщак М. И.
