З театру.

Гарно заявили свої почуваня до У. С. С. львівські Українцї, заповняючи театральну салю 25. м. м., де йшла вистава "Невольника" на дохід фонду інвалїдів У. С. С.
Перерібка гарної Шевченкової поеми "Невольник" то не лїтературний твір, тільки чисто сценїчний, і не написаний як драма, а просто як незвязані картини на швидку руку витяті з поеми живцем, з Шевченковими дїяльоґами. Докомплєтовані дві "дії" можна всунути в кожду подібну виставу з козацького побуту. А докомпонував Кропивницький четверту картину (турецька тюрма і визволенє) після народних дум і трету (козацький табор) самостійно. Тай ся трета картина є тяжким прогріхом, придуманим для російської публики. Як-же не мали би козаки пити горівки і то просто з бочки, без коряка? Налигалися тай взято їх в полон. Сей промах (ковбаса та чарка), що став ся у Кропивницького налогом, треба було конче справити. Більше він нїяк не повинен явити ся на сценї.
Чому вибрано як раз "Невольника"? Могло бути більше причин. Як не як, а ся пєса все ж таки дає кілька картин з давних, а також близьких і дорогих серцю часів: І козаки виправляють на Січ і бандурист співає, і табор козацький і сїча, і хурдига турецька. — Може управа театру вважала такі, хоч і невдатно оброблені, але легко нарисовані і невибагливі картини підхожими для публики, яка посїщає театр, а на історичну драму з козацьких часів теперішний театр при своїх засобах не здобудеть ся? Обридне повтаряти те саме: декорація, костюми! В V. дїї зійшли ся люди з одного села, чи хутора, а кожний вбраний инакше. І як! Самим акторам такої річи, як костюми, а самій управі декорацій і реквізитів лишати не можна. За них одвічає перед публикою не тільки управа театру, але й "Українська Бесїда" яка має не тільки адмінїстраційний, але й артистичний нагляд над театром. — Також про ансамбль треба подумати, а не вдоволяти ся тим, що принесе припадок. Загалом має ся вражінє, що "Бесїдї" досить, коли театр переспить якийсь зимовий сон. Тимчасом треба, щоб театр робив поступи і розвивав ся; тим більше, як він є одною з тих кількох інституцій, які не застановили своєї працї через війну, а загнаний до Львова, має завдатки перемінити ся з мандрівного в постійний.
Найкрасшою артисткою в нашім театрі без сумнїву п. Рубчакова. Її талант усе свіжий. На "Невольнику" була з неї квітка, не Ярина. З яким молодим, дївоцьким жестом ступала вона по сценї. Кілько темпераменту виявила (без танцю!) коли батько заграв на "бандурі". З яким розумінєм і нїжністю віддала дївочий сором, коли почула, що Степан чужий для неї, а вонаж мала його за брата.
Не можна було краще ілюструвати Шевченкових слів:
"Божеж ти мій!
"Чому я не знала?..."
Гідно відповідав Яринї п. Демчук. Він не на те грав, щоби прочитати від початку до кінця свою ролю, але вдумував ся в неї і відтворював тип старого козарлюги, що чимало хлїбів попоїв, богато воював, на Сїчи був, і світом нудить, коли її згадає. Він виправляє годованця, щоб набрав ся козацького звичаю, щоб прочитав з товариством "Живі мислїте". Так козацькі сини доповняли своє бурсацьке образованє. Та хоч у Коваля "стара сила" підтоптала ся, то кілько ще житя в нїм; навіть потанцював! П. Демчук умів також гідно і достойно передати прибраному синови дорогу памятку, стару свою збрую, в світ його виправляючи.
П. Антонович дуже добре віддав в V. дїї ослїпленого. Рухи, голос і вираз лиця — усе було обдумане і цїлком відповідне.
Гуртові сцени, і то всї, хоч і нелегкі, випали добре. І хто там мав більше голосу в таких гуртах (особливо Розплюй), усї сповнили своє точно і добре. Танцї вийшли на причуд гарно (пп. Левицький і Горак) і орхестра теж була дуже добра.
Хори випали переважно добре; особливо "Боже єдиний" (тільки безпотрібно один хорист позаду стояв, щоб його бачити). Дуже гарно вийшли сольоспіви. Та не диво: співала п. Рубчакова. Алеж і п. Ничай ("бандурист") збирав заслужені оплески; у нього гарний, сильний баритон. Але й він і Демчук грали на ґітарі і тому треба брати в знаки наведеня слова: бандура, бандурист.
Е. У.

03.01.1917

До теми