Відень 27. грудня 1916.
Боротьба за допущенє української мови до шкіл на російській Українї, що йде вже цїлими роками та в 1907—8 рр. довела навіть до допущеня поодиноких українських викладів у харківськім і одеськім унїверситетї, опинила ся згодом зі скріпленєм зaгaльно російської реaкцiї, в майже безвиглядній ситуації, особливо о скільки розходило ся о народну школу. Допущенє рідної мови до навчаня української дїтвори видавало ся, ба, ще й видаєть ся російським патріотам ріжних відтїнків небезпекою для "єдїнства Росії". Ще недавно член поступового бльоку пос. Шульґін виказував у полєміцї з проф. Грушевським, який веде публїцистичну кампанїю проти обруссителїв, що на світї має право на істнуванє тільки мова Пушкина з одної сторони та мова Міцкевича з другої — за те ж для національних змагань Українцїв місця немає. Та не дивлячись на подібні боротьба за заведенє українського викладу до народного шкільництва розлила ся широкою хвилею по російській Українї і то в таких поважних тїлах, як земства.
Не зайвим буде пригадати дебату, що вела ся в лютім с. р. на полтавських ґубернських земських зборах при нагодї дискусії над буджетовою позицією визначеною ґубернською управою на зладженє учебників зрозумілих для української дїтвори. Oтce асиґнованє мало за собою вже давну історію. Добивало ся його золотоношське повітове земство ще в 1883 р., та безуспішно. В 1900 р. підняло сю справу земство лохвицьке, але справу розписаня конкурсу відложено. В 1908 р. справу порушено знов на земських зборах та визначено навіть дві тисячі рублїв на зладженє хрестоматії. Та невигідні услівя конкурсу і розвязанє педаґоґічного бюра і сим разом загирили справу. Отсимто золотоношське повітове земство під конець минулого року видвигнуло справу на ново та виступило перед ґубернським полтавським земством з широким рефератом про неможливість навчаня української дїтвори а підручників, зладжених для великоруських шкіл. Ґубернська земська управа, згоджуючись на думку золотоношського земства, признала конечним приступити до виданя власних підручників для полтавських шкіл, закликаючи до складаня підручників учителїв народних шкіл та асиґнуючи на приготовляючі роботи 1500 рублїв. В дискусії над сим внесенєм вибила ся була на перший плян промова земського гласного М. Коваленка, котрий, будучи членом правих в Державній Думі, признав, що й сам перше підносив ся до справи української мови по школах неґативно, та привид "сепаратизму" розвіяв ся в його очах oтce як дим і він нинї рішучо осуджує сей лад, що учителеви не можна на українській дитинї дати поясненє в мові його матери, якщо не хоче увійти в конфлїкт з численними мінїстерськими циркулярами. Сему слїд зробити край, заводячи українське навчанє бодай в перших двох роках шкільної науки. Ідучи льогічно дальше, заявив ся Коваленко навіть за заведенєм української мови до шкіл середних і учительських семинарій та за заснованєм українських катедр в унїверситетах.
Підчеркуємо ще раз, що так промовляв в справі українського шкільництва правий член Думи Коваленко саме тодї, коли такі російські лїберали, як п. Струве, подавали руку Чихачеву і тoв. в руйнованю українських культурних придбань навіть у тільки що занятій Галичинї...
Російські часописи з грудня приносять тепер цїлу низку вісток про дальшу кампанїю земств за заведенєм української мови в народних школах. На борзенських земських зборах (Чернигівщина) виступив гласний М. Котляревський з внесенєм, аби звернути ся до мінїстерста просвіти за дозволом навчаня українською мовою в початкових земських школах, мотивуючи се домаганє великим процентом рецедиви безграмотности по українських ґубернїях, викликаної російським навчанєм української дїтвори. По промові предсїдателя управи Г. Товстоноса, котрий опрокинув побоюваня гл. Кочубея, щоб через заведенє українського навчаня галицькі Українцї не надужили часом ceгo "хорошого намєренія" в інтересї "мазепинства", — земські збори приняли пропозицію гл. Котляревського.
Чернигівська повітова земська управа зладила для сегорічних зборів основний реферат, в якім пропонувала домагати ся: допущеня українського навчаня по народних школах, а також в учительських семинаріях і інститутах, заснованя унїверситетських катедр українознавства та допущеня українських книжок і періодичних видань до біблїотек читалень. Комісія, розглядаючи проєкт управи, звузила його тільки до домаганя в справі українського викладу по народних школах і допущеня українських книжок до біблїотек. Гласний М. Могилянський (відомий письменник) покликав ся в дебатї на згадану нами промову полтавського пос. Коваленка для доказаня, що для навчаня по українськи треба й учителя добре знаючого ту мову а для виобразованя його треба знов учителя з унїверситетським образованєм в справах українознавства. Городський голова м. Чернигова А. Верзилів, вказуючи на звязь, яка заходить між викладовою мовою в школі та підготовленєм учителя, поставив формальне додаткове внесенє, аби домагати ся також введеня до проґрам учительських семинарій і інститутів — української мови і українознавства. Збори приняли внесенє комісії разом з додатковим внесенєм Верзилова одноголосно. Відтак по оживлeній дебатї рішено звернути ся до чернигівських ґубернських зборів, аби вони підперли заходи повітового земства. Oтce рішенє принято в надїї, що представники північних повітів підуть на зустріч українським домаганям, дарма, що вони самі є Великоросами, бож і в державній Думі знаходили українські домаганя вже нераз підпору великоруських послів.
За допущенєм української мови до шкільництва на рос. Українї приняли дальше рішенє повітові земства миргородське, роменське і кременчугське (Полтавщина). Замітне, що в кременчугськім земстві ініціятива до сього рішеня вийшла з поміж селянських гласних.
Як бачимо, клич за українською школою піднімають голосно всюди виборні представники української суспільности, завдаючи таким робом різку неправду всїм, хто впевнює, нїбито Українцї не хочуть своєї школи. Що вийде з сих постанов й як поставлять ся до неї в першій лїнїї ґубернїяльні уряди, а за тим і центральне правительство, побачимо незабаром. Досї було російське прявительство глухе на всї домаганя Українцїв, волїючи навіть, щоб вони потапали в мори безграмотности, нїж щоб учили ся рідною моваю та добули таким робом доступ до української книжки й часописї.
Яр. Весоловський.
