Зараз після уступлення большевицької навали в Галичині стало виходити багато провінціональних часописів і спершу були вони не тільки в кожному місті, але навіть у містечку. Дехто міг би подумати, що це було зайве марнування паперу, бо куди краще видавати кілька більших щоденників, десь у центрі — як до війни — де є до цього все потрібне, ніж роздріблювати на безліч всяких тижневиків і то по закутинах, де немає до цього ні людей ні потрібних умовин.
А проте провінціональна преса має своє значіння — зокрема у переломові, воєнні часи, бо в таких часописах зафіксовується важливіші події на провінції, а добре поставлена хроніка повіту — це поважні причинки до історії тієї хуртовини, що проходила над краєм.
Цікава ця провінц. преса і сама собою. Прим. перші такі повітові й районові органи та органики. Вони виростали як гриби по дощі зараз після уступлення большевиків. Хоча редаґовані й писані невправленою рукою, мали свою окрему принаду. Цей порив, получений із щирою наївністю були як цей примітив у мистецтві, що має звичайно своїх аматорів та покупців. Спершу редаґували як знали і могли. Здебільше наслідували всяку большевицьку "стаханівщину", — шумні фрази, заклики, перебільшування, звеличування, словом — як це буває у Совітах, бо відомо, що в большевицькій пресі мусить бути ще й жидівський "гіф" — багацько рейваху і "галасу значевя". От прим. у Львові була якась там "Бранка". Скільки то метушні було довкола тієї "Бранки"! Як якийсь робітник виробив фабричну норму, якась робітниця цю норму ще переробила, при тому "Бранка" закликала на соцзмагання і так у нескінченість, аж до обридження читачеві вже й так нецікавої газети, повної забріханости, статистичних цифр, похвал "доблесній" армії, та звеличувань геніяльностей Сталіна. А надобавок скорочення: всякі "індпошиви", "хондтрести", "райвно" і разом із "гаванями", "вокзалами" ітд. — читачеві голова ходором ходила. Але що було діяти, коли хтось привик до газети: мусів читати. Бо, народ купував такий часопис не лише на папір до завиваня і махорку, але деякі його читали. З того то начитаного, за цих 22 місяці, мусіло дещо й залишитись. І залишився стиль, завчені фрази, шумні наголовки, тільки змістом навиворіт. Значить, славилося, рейвахувалося — мовляв, якесь там село працює, десь там життя наладнується, хтось там ударним порядком, нeпереможно "доблесно" і загалом багацько вітру і тієї "Бранки". Та вкінці й це минуло. Поволі вертається все на своє і по свому: "Багацько з тих часописів заникло, перестало виходити, а ті, що залишились, повернулися "лицем до Европи" — прочищують мову, набирають поважніших форм і змісту, а деякі з них редаґовані вже навіть дуже поважно і цікаво. З них не тільки можна довідатися, що діється в повіті, але буває там і дещо на тему дня. Ось уривки з однієї такої передовиці: "Рогатинського Слова", де пишеться про єдність в повіті:
"Живемо в добі великих подій. На місце перестарілих порядків приходять нові може ще й незамітною ходою. Жорстока війна за справедливу перебудову Европи, а то й цілого світа, ведеться далі. Одне є певне, що вона закінчиться перемогою Правди й Справедливости! Їх учасниками будуть дійсно тільки культурні, єдністю сильні народи.
Ми, хоча народ великий, культурний, але покалічений довговіковою неволею таки словянських братів. Але ці брати нас досвідчених вже не обманять. Не обманюватимуть нас і всякі недоуки, ігноранти української історії та традиції, амбітно спечені отаманчики.
Наш народ перейшов уже тверду школу. Досвіду в нього вже таки подостатком, щоб не датися баламутити на кожній вулиці.
Ми сьогодні вже добре знаємо, що це таке сусідсько-московсько-жидівська спілка, яка тому небезпечна, бо стріляє з-за плота. Тож будьмо ще більше обережні! Грядуть великі дні, великі події! Основа наша дуже здорова — наше селянство! Зєднаними силами не допускаймо гадюк і їх отрути в селянські хети, бо горе було б Батьківщині.
Не зневажаймо Бога та шануймо єдність! Не будьмо дітьми, бо діти ще не нація...
В дальшому розвитку подій всякі дитячі вибрики можуть тільки шкодити, тому жадаємо від кожного свідомо громадянина якнайбільше холоднокровности, зокрема розуму.
Заставмо всяких недоуків рознузданих вчитися історії.
Зрілий громадянин не ожидає чергових "раїв", він і не є тим міняйлом орієнтацій. Всі посполу працею і любовю бережім єдности у праці для спільного добра".
