В справі руского театру.

З Гусятинщини.
Відповідь на допись о. Гудика в справі руского театру.
За мою коротку оцїнку театральну дісталась менї від Bп. о. Гудика така відпpавa, що годї не відповісти, та ще правдиве моє щастє при тім всїм, що о. Гудик зволив здержати ся "трактувати оцїнку так як би она заслугувала", бо мабуть вийшов би був я з тої розправи справдїшним зрадником народної справи. Але знов, так по щирости, мотив до тої повздержности: "річ за поважна", "дотикає институції, серцю кождого Русина дорогої" не зовсїм щасливий. Не знаю, як у кого, але простий наслїдок наказував би після тих мотивів розібрати оцїнку уступ за уступом та виказати неправдивість оцїнки, котра так сильно здивувала о. Гудика, бо щоби кождого, то в тім твердженю о. Гудик за других твердити не може. Але о. Гудикови мабуть не ходило о се, а видко хотїв загальниками: "difficile", "єсли-б критик не слїпий", докором: "годї бути не вирозумілим", "оно сумно... без розваги докидає колючок" — річ ослабити.

Оцїнка моя мала на цїли, щоби там, де треба, по можности поступила поправа і що зле, усунуло ся. Поблажливість була би просто шкідливою, а тої поблажливости у нас Русинів аж надто і через тую поблажливість доходимо до дуже нецїкавих результатів. Чи ходило менї о підорванє доброї слави театру, відсилаю читателя до моєї оцїнки, а о. Гудик зволить бодай капку учтивости і менї лишити, a не підсувати злих намірень, де их не було!... Ну, а де вичитав о. Гудик в моїй оцїнцї, що "панї Попелева не варта нїчого"? Оно було там якось инакше, і годилось держати ся того, що було написано, а оно і лучше би виглядало і до дїйстности близше було, коли-б зроблені п. Попелевій закиди о. Гудик відпер: так а так повинно було бути і так було. І де о. Гудик вичитав маловаженє виставлюваних штук? де там в оцїнцї є их розбір? Анї п. Биберовичевій анї п. Стечиньскому не уймив я в нїчім, а вже сам зміст оцїнки короткої єсть відповідію, длячого не розводив ся я подрібно та нераз і давно вже признаних талантів нашої сцени не славословив, а коли ходило о. Гудикови о то, не потребую чейже згадувати, що міг се зробити.
Що-до панни Кравчуківної — то перед нею дві дороги: або бути самостійною, — наколи вистане єї талант на се, або бути наслїдователькою инших артисток в их щасливих креаціях. В тім дусї була і увага моя, — особливо стерегтись наслїдувань банальних. О. Гудик не брав річи так, як була подана, а підсував то, чого нема, а дотеп про "цїлий вінець" супротив правила pars pro toto якось не дійшов до високости професорскої.
Що же до театру — то й тепер не можу сказаного змінити, а супротив всяких можливих толків мушу заявити, що я на провінції нїколи ще не подибав театру на тій високости, як наш, а де завитає, буде наш театр завсїгди rаrа avis.
В звязи з порушеною в повисшій дописи справою стоїть і письмо п. С. Яновича, режісера руского народного театру.
З Залїщик.
Заявленє на допис о. Гудика в справі руского театру.
В 188 ч. "Дѣла" в дописи "В справі руско-народного театру" вичитав я що слїдує: "І неодно хибне було би з сцени ухилене, сли би режісерію провадила сила спосібна, — так дарма, Гриневецкі не валяють ся."
Заявляю на те, що я доперва від двох місяців — по поворотї з заграницї — обняв режісерію нашої сцени [перед тим тая праця придїлена була пп. Биберовичеви і Стечиньскому] та що годї нагло, дивним чудом поставити сцену висше, тим більше, що дві жіночі головні сили на відпустцї. Я смію сказати, що від години 9-ої рано до 2-ої по полудни, а від 4-ої до 6-ої я з цїлим персоналом занятий пробами з штук або лекціями з соль і хорів а часом навіть в день представленя ще й по полудни маю лєкції, доучуючи нові сили. Festina lente! Критика може осудить штуки, котрі я сам на сцену поставлю, а тогдї буде можна сказати слово о моїм режісерстві. Що-до пок. Гриневецкого — земля єму пером! — то розумієсь, я цїлою душею стараюсь бути гідним єго учеником, хоч становище єго, яко режісера і директора заразом, було троха инше. Дивно менї, що по першім представленю в Гусятинї Впр. Духовеньство сердечно ґратулювало менї за мою працю, а в дописи вплетено в мій "терневий" [режісерскій] вінець — колючку.
С. Янович, режісер руского народного театру.
Прим. Ред. На тим замикаємо полєміку і не приймемо нїякої вже дописи в тій справі. Замітимо від себе лиш тілько, що перша допись з Гусятинщини — як опісля показало ся — справдї не піднесла додатних сторін театру в рівній мірі, як деякі хиби з гостини єго в Гусятинї, а що до п. С. Яновича, то ми дали і єму слово, хоч з дописи о. Гудака не виходило, щоби він мав на гадцї именно п. Яновича. Так справа вже зі всїх бокіз пояснена.

17.09.1891

До теми