У Львові дня 22 н. ст. серпня 1891.
Вчера на основі телєґрафічного донесеня подали ми вість про урядове оголошенє именованя епископа-суфраґана о. Юліяна Куїловского еписконом станіславівским, другим з черги від часу основаня того недавного епископства.
Рідко коли зміни на епископских престолах руских відбули ся при такій тишинї, як власне недавні остатні. А причина сеї тишини лежала в тім, що на обсаду престолів не було більше кандидатів, як лиш два, нинї вже именовані. По смерти перемиского епископа Іоана Ступницкого стало ясно, що наслїдником єго може стати єсли не епископ станіславівскій д-р Юліян Пелеш, то епископ-суфраґан Юліян Куїловскій, котрого де-хто — як говорено — рад був бачити на епископскім престолї в Перемишли. Коли-ж епископом перемиским заименовано д-ра Пелеша, то не могло вже бути сумнїву, що єго місце займе о. Куїловскій. Так і стало ся. Вправдї орґан москвофільскій видвигнув був кандидатуру ректора о. Александра Бачиньского — однакож — як ми се зараз зазначили — кандидатури тої не можна було брати на серіо і нїхто в краю в неї не вірив.
Так отже нинї оба опорожнивші ся рускі престоли епископскі галицкі вже обсаджені. Заняли их мужі не нові й незнані, a відомі всїм зі своїх поглядів та з своєй вдачі.
Нарід галицко-рускій — більше нїж суспільности других народів — кладе вагу як на своє духовеньство взагалї, так і на своїх епископів. Виходить се і з фактичних відносин народности нашої в Галичинї, і з традиції уже з часів австрійских. По тій причинї з одної сторони духовеньство руске і епископи тїшать ся більшим впливом серед свого народу, нїж духовеньство і єрархія у других народів, от хоч-би у народу польского в Галичинї, — з другої-ж сторони нарід рускій мусить мати і право вимагати від свого духовеньства і своїх епископів більше, анїж суспільности других народів, і духовеньство та епископи мусять о тім завсїгди памятати.
Епископи рускі, при своїм впливі серед народу, мусять завсїгди бачно глядїти, щоби их дїяльність виходила не лиш на добро церкви, ба не лиш на добро обряду нашого, але й на добро народности рускої. Погляд, що вже самим старанєм о церков і о обряд забезпечуєсь бит і розвій народности, єсть зовсїм хибний, а доказ того бачимо нинї на Руси угорскій, де епископи а в більшій части і сельске духовеньство — хоч дбалі о церков і о обряд — помадяронились, в наслїдок того відчахують ся від народу, а нарід, не маючи там другої интеліґенції кромі духовної, щораз більше підупадає з огляду національного, а з часом готов і зовсїм винародовитись.
В Галичинї відносини безперечно инші — тут вже побіч загалу духовної интеліґенції дїлає загал кріпкої интеліґенції світскої — та й нинї змаганєм обох полонин єсть: дїлати спільно і в гармонії на поли народнім, — все-таки з уваги на обставини, в яких находить ся галицко-рускій нарід, лише шкода могла би вийти для справи нашої народности, коли-б епископи наші в своїм крузї дїланя — побіч дбаня о віру і обряд — не дбали також про рускість і не стояли солідарно з загалом духовної і світскої ителіґенції та й з просвічаючим ся що-раз більше народом твердо та неустрашимо на сторожи прав національних і політичних.
Гадки сі висказуємо принціпіяльно з нагоди відзиву одного віденьского дневника про відносини Русинів до ново-именованого епископа станіславівского, щоби не було неясности, як рускій нарід і єго интеліґенція глядить на обовязки своїх епископів.
Оба ново-именовані епископи в остатнім часї побіч митрополита Галицкої Руси підписали спільно з послами-народовцями і з видїлом "Народної Ради" львівскої звістну відозву до галицко-руского народу — тим актом приняли проґраму народовцїв за свою, тож з огляду національного і поличного дїяльність их — хоч-би й на перекір яким-небудь супротивностям — буде розвиватись на основі народної проґрами. Дай Боже, щоби тая дїяльність обох владик була як найширша і вінчалась як найкрасшими успіхами на добро руского народу!
Сего ми им нинї щиро бажаємо.
